Важливо знайти синхронізацію між політичним та буденним життям людини. Поради виробникам контенту

Важливо знайти синхронізацію між політичним та буденним життям людини. Поради виробникам контенту

Про що стаття:

  • людина на Донбасі знаходиться посередині постійних спроб і атак на себе як з боку українських політиків, так і з боку РФ та незаконих угруповань, і вона має якось захищатися, будувати безпечний простір навколо себе,
  • гонитва за лайками занурює медіа у виробництво пропагандистського контенту, але як казав Декарт: «Мислю, значить існую». Він не казав - “Лайкаю, значить існую”,
  • важлива суспільна боротьба переводиться у дуже примітивне русло політичної трактовки,
  • важливо знайти синхронізацію між політичним та буденним життям людини,
  • наше завдання включати людину у процес виробництва сучасної політики через самостійну думку, а не ретрансляцію заяв політичних популістів як лівого так і правого напрямків.

Зараз проходить конкурс соціально вагомого контенту про єдину та різноманітну Україну “PITCH UA”. До участі в ньому допускаються відеопроекти для ТБ, кінотеатрів та веб-платформ усіх видів та жанрів з відповідною тематикою, а їхні автори матимуть можливість підвищити власний професійний рівень, на практиці перевірити креативний потенціал своїх ідей, відвідати майстер-класи міжнародних експертів аудіовізуальної індустрії і, як результат, отримати часткове фінансування на реалізацію свого проекту. Конкурс проводиться за підтримки проекту USAID UCBI — Української ініціативи зміцнення громадської довіри, організатор — українська медіаконсалтингова компанія Media Resources Management (MRM).

Організатори конкурсу запросили голову правління громадської організації “Донецький інститут інформації”, яка впроваджує такі медійні проекти як “Новости Донбасса”, “Громадське ТБ Донбасу” Олексія Мацуку виступити на заході-відкритті, щоб пояснити аудиторії та учасникам конкурсу, які питання для українського соціуму є наразі актуальними та як можна їх транслювати українській аудиторії.

Далі наводимо виступ Олексія.

Хочу подякувати проекту USAID UCBI. Протягом 5-ти років вони стали одним з центрів в Україні, який реально впливає на виробництво справжнього контенту, а не того, який є замовним для певних політичних, економічних еліт в Україні. Завдяки саме проектам, що були підтримані UCBI в Україні з’явились незалежні центри виробництва контенту для громадян і це реально є необхідним для багатьох людей, тому що ці продукти впливають на те, про що я скажу далі. Отже, якщо говорити про місце Донбасу в порядку денному України, як сприймаються люди звідти тут, та як люди місцеві сприймаються там, це все, насправді, дуже великі пласти питань, які вивчаються і досліджуються протягом 4-х років різними організаціями, аналітичними структурами. Раджу звертатися до розділів “Моніторинги” та “Дослідження” на «Детекторі медіа» та до бази даних проекту “Донас: повний доступ”. На обох ресурсах ви можете знайти останні дані по тому, як сприймаються медіа на Донбасі, як Донбас сприймає українські медіа і т.д.

Також раджу користуватися аналітичними матеріалами та дослідженнями «Freedom House» - вони видають рейтинги, в тому числі, по Україні. Якщо ви будете шукати інформацію по ключових словах “Донбас та медіа”, то звертайтесь до матеріалів “Репортерів без кордонів", до результатів досліджень українських громадських організацій, які безпосередньо займаються вивченням ситуації. Це все є в інтернеті і зараз я не хочу на цьому концентруватися, мені здається, що важливо побудувати рефлексію та діалог безпосередньо з вами і між нами для того, щоб подивитися на проблематику з точки зору того, що відбувається прямо зараз в цій площині з огляду на мій власний досвід.

Для виробників медіа контенту як для сходу, так і в цілому для України, але для сходу, в першу чергу, головним є усвідомлення, що людина знаходиться всередині атаки не тільки політичних партій та кандидатів українських, а також атакує і Росія, атакують певні сенси з боку “ДНР” і “ЛНР”, атакують різні місцеві радикальні угрупування, сепаратистські, націоналістичні та інші. Людина на Донбасі знаходиться посередині постійних спроб і атак на себе, і вона має якось захищатися, будувати безпечний простір навколо себе. Це усвідомлення має бути для кожного, хто намагається виробляти контент для уражених конфліктом територій, для цих людей. Це усвідомлення важливе і для виробників, які задіяні у виготовленні контенту про ті території для людей, що мешкають у великій Україні. Це перша думка, яка може бути запакована в те, що треба думати як виробникам контенту про Донбас, так і цільовим аудиторіям, які споживають контент - про те, що їм надає українське телебачення про їх же життя, або про конфлікт, про окупацію і т.д. І тоді тут для нас, як для продакшену, і як для новинного ресурсу постає важливе питання №2 - про те, що гонитва за лайками занурює нас у виробництво пропагандистського контенту. Тобто не того, який є корисним для аудиторії, не того, який вироблений в інтересах громадського або публічного інтересу.

Наприклад, останній випуск програми «Подробности недели» на телеканалі «Інтер». Був сюжет про жіночий марш, про вимоги жінок, але в студії була жінка депутатка і ведучий у неї питає: «А власне, як ви відноситеся до 8-го березня?». Вона відповідає накшталт: «Ми, жінки, не дивлячись на те, що ми живемо постійно у стресі під впливом ціни на газ і т.д., ми дуже мужні, і мені здається, треба нам лишати це свято». Тобто, важлива суспільна боротьба переводиться у дуже примітивне русло політичної трактовки 8-го березня. Насправді є більш глибоке русло – це і жіночі рухи, і активістські організації, які займаються питаннями гендерних досліджень, питаннями захисту меншин і т.д.

Якщо говорити про наше медіа і у нас є ресурс з боку міжнародної технічної допомоги на висвітлення теми саме в цьому руслі, то саме таку журналістику і треба робити, саме такий контент виробляти, а не той, де всі запити автоматично спрощуються. Дуже просто говорити про 8-ме березня в контексті розваги або політичних вимірів, а не в контексті, наприклад, боротьби за права людини. Коли ми женемося за лайками, то треба пам’ятати про сенс.

Звичайно це може бути взаємовиключний процес, але я пам’ятаю, що, все ж таки, люди – не зомбі, і що ми, все одно, маємо внутрішні розумові процеси.

Як казав Декарт: «Мислю, значить існую». Він не казав - “Лайкаю, значить існую”. Принцип Декарта можна використовувати під час підготовки сучасного контенту.

І третій пункт, який мені здається, реально важливий, і про це поки що мало пишуть на спеціалізованих ресурсах. Якщо ми говоримо про виробництво контенту для сучасного українця, для сучасної людини на сході України, то нам, як журналістам і як виробникам контенту, є важливо знайти синхронізацію між політичним та буденним життям людини. Тому що все те, що називається терміном “реформа”, що змінює суспільство, це є політичний вимір, який людина сприймає відокремлено від себе, тому що у нас є така традиція з радянських часів, коли є побутовий рівень виміру ситуації і політичний, умовний “КПСС- партійний”. Зараз така ж логіка актуальна для мешканців непідконтрольних територій, тому що там через створене закрите суспільство, політичний трек дуже агресивний. У нас не так, тому що тут багато центрів прийняття рішень, але, все одно, більшість людей сприймає його, як щось чужорідне. І тому, важливим є знаходити щось суб’єктивне, щоб залучити людину, пояснити, що не соромно займатися політикою, що це не є чужорідним для нас.

Тому виробник контенту про сучасну Україну та її регіони має шукати моделі синхронізації, щоб залучати до громадсько-політичного порядку денного відсторонених від процесу прийняття рішень.

Наприклад, мені було цікаво почути фразу Тимошенко, яку вона сказала на зїзді сімей нещодавно, переказую: «Ми маємо побудувати єдину національну команду на правильних цінностях і правильних цілях». Тобто, людина минулого (а Тимошенко саме з минулого, і цей віковий період зараз має владу і є елітою в Україні, не ми з вами, але ми наступними маємо бути) спирається на те, що існують якісь “правильні” та, відповідно, “неправильні” люди, “неправильні” цінності і навіть групи. Питання: чому вона не залучає всіх до своєї національної команди, а тільки “правильних”? Ми маємо показувати цю логіку, що носій влади в Україні думає саме так. І тоді людина, яка нас читає-дивиться буде включати вже власний процес рефлексії і включатися, відповідно, у процес виробництва сучасної політики через самостійну думку.

54728177_622741291518538_8704992861734567936_n

Що ми робимо для цього? Ми створили “Кальміуську групу“, ми робимо “Донбас Медіа Форум” кожного року і там всі ці питання обговорюємо. Ми робимо різні ток-шоу, такі, як «Лінія зіткнення». Ми робимо аналітичний контент для аудиторії, яка готова до такої дискусії. Фінальна порада може бути така: треба шукати ті центри, які запускають процес мислення у людини, і в її громаді, навіть у дворі. Наприклад, місцева бібліотека. Чому людина туди ходить? Як життя бібліотеки висвітлюється пресою або агентами культури? Як залучати людину до життя навколо саме цього, а не іншого (мас-культ) центру? Наприклад, центр сучасного мистецтва, який виставляє картини - де пересічний громадянин може отримати в доступній, підкреслюю, доступній формі інформацію з простою інтерпретацією твору?

Накінець, запрошую на «Донбас Медіа Форум», який відбудеться в липні в Харкові. У нас біля 100 панелей і дискусій буде присвячено саме цим питанням.

0