Державі необхідно розмежувати політику щодо внутрішньо переміщених осіб та політику щодо тимчасово окупованих територій, сформувати довгострокові житлові рішення для переселенців і налагодити системну комунікацію з українцями, які залишаються в окупації. Про це говорили українські медійниці під час дискусії на YouTube-каналі медіаплатформи «Вгору».
У розмові взяли участь головна редакторка «Новин Донбасу» Юлія Діденко, головна редакторка онлайн-медіа про Маріуполь «0629.com.ua», координаторка Relocated Media Cluster DII-Ukraine Анна Мурликіна та засновниця «Локатор-Медіа» Наталя Криворучко. Учасниці обговорили заяву Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, який назвав державну політику щодо ВПО та людей на тимчасово окупованих територіях «кардинально проваленою».
ВПО та люди в окупації потребують різних державних політик
Спікерки погодилися, що системної роботи з обома групами бракує, однак наголосили: проблеми ВПО та людей, які залишаються на тимчасово окупованих територіях, не варто об’єднувати в один напрям державної політики.
Юлія Діденко звернула увагу, що з 2014 року держава неодноразово змінювала інституції та перерозподіляла відповідні повноваження. Водночас, за її оцінкою, політика щодо тимчасово окупованих територій та українців, які там проживають, протягом тривалого часу перебувала у значно гіршому стані.
«Політика щодо тимчасово окупованих територій і наших українців, які там проживають, перебувала в набагато гіршому стані протягом довгого часу. Але, поки ми живі, нічого ще не вирішено остаточно. Тому казати, що вже кардинально все провалено, не зовсім правильно», — сказала Юлія Діденко.
Анна Мурликіна вважає, що проблема є ще фундаментальнішою: попри різні спроби сформувати державний підхід до тимчасово окупованих територій, цілісної політики досі немає.
«Не можна оцінювати як провальне те, чого немає. Попри різні спроби сформулювати державну політику щодо окупованих територій, такої політики досі немає. Як немає й сталої комунікації та сформульованих повідомлень для мешканців окупованих територій від органів влади», — зазначила Анна Мурликіна.
Тимчасове житло не може бути довгостроковим рішенням
Окремою темою дискусії стала житлова політика щодо переселенців. За словами Анни Мурликіної, місця тимчасового проживання, гуртожитки та кімнати були необхідним рішенням у період масової евакуації, однак через кілька років вони вже не можуть залишатися основною моделлю підтримки ВПО.
«Після майже п’яти років життя поза домом людина вже не потребує гуртожитку. Вона не може роками жити в одній кімнаті із сусідами. Вона потребує розв’язання свого житлового питання», — пояснила Анна Мурликіна.
Учасниці дискусії також назвали однією з проблем відсутність актуальних даних про реальну кількість ВПО та їхні потреби. Держава не має повної інформації про те, скільки людей зі статусом ВПО фактично перебувають на підконтрольній території, скільки виїхали за кордон або повернулися в окупацію, а також скільки переселенців узагалі не оформлювали відповідний статус. Без таких даних складно планувати житлові та соціальні програми.
Комунікація з українцями в окупації має стати окремим напрямом
Ще однією проблемою Анна Мурликіна назвала відсутність постійної комунікації з українцями, які залишаються на тимчасово окупованих територіях. На сайтах та сторінках міських і обласних адміністрацій, за її словами, майже немає інформації, безпосередньо адресованої цій аудиторії.
«Люди на окупованій території для української влади на всіх рівнях ніби не існують. Ви не побачите звернень чи інформації для них. Принаймні в питаннях вступу дітей до українських закладів освіти держава намагається покращувати умови. Все інше — майже нуль», — сказала Анна Мурликіна.
Юлія Діденко як приклад ефективнішого підходу навела звернення Роберта Бровді з позивним Мадяр до мешканців окупованого Криму, у якому він попередив про можливі удари та закликав триматися подалі від російських військових об’єктів. На її думку, важливо, що з людьми говорили прямо, пояснювали ризики й водночас демонстрували, що Україна про них пам’ятає. Подібної системної комунікації з жителями окупованих частин Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей бракує.
За підсумками розмови спікерки визначили кілька першочергових напрямів: розмежувати державну політику щодо ВПО та тимчасово окупованих територій, визначити відповідальних за кожен із них і зберігати інституційну пам’ять під час реорганізацій. Для переселенців необхідні актуальний облік потреб і довгострокові житлові рішення, тоді як для українців в окупації має бути сформована постійна та безпечна система комунікації.
До розробки таких рішень, на думку учасниць дискусії, мають бути залучені державні органи, правозахисники, журналісти та люди, які мають безпосередній досвід життя в окупації й вимушеного переїзду.
