Паспортизація Донбасу: проміжні підсумки

Паспортизація, котру Російська Федерація почала на непідконтрольній території Донбасу, стала серйозним викликом для української влади як на зовнішньому, так і на внутрішньому політичному рівні. З одного боку, керівництво держави намагається застосувати міжнародні майданчики, щоби призупинити чи принаймі засудити цей процес. З іншого боку, паспортизація не сприяє реінтеграції непідконтрольних територій і може значно її ускладнити. Внутрішні політичні гравці використовують її як привід для політичних спекуляцій та дискримінаційних пропозицій українським громадянам, котрі мешкають у Донецьку та Луганську. Для складного багатошарового процесу вони пропонують рішення, що не лише не сприяють вирішенню проблеми, а й часом навіть суперечать чинному законодавству та логіці мирного врегулювання. Мільйони громадян стають заручниками політичної боротьби, спрямованої не на пошук моделі політичного врегулювання конфлікту та вирішення їхніх гуманітарних потреб, а передусім на отримання політичних балів. Паспортизація вимагає від української влади зваженої реакції й відповідальних дій. Її ключовими завданнями мають бути збереження зв’язків із мешканцями непідконтрольних територій та заохочення молоді отримувати документи українського зразка. Виконати їх найлегше, спростивши процедуру отримання документів та розпочавши інформаційну кампанію для мешканців непідконтрольних територій та інших громадян України.

Проміжні результати російської паспортизації на непідконтрольних територіях України

24 квітня 2019 року Президент Російської Федерації Володимир Путін підписав указ «Про визначення з гуманітарною метою категорій осіб, які мають право звернутися з заявами про прийом до громадянства Російської Федерації у спрощеному порядку».

Цим указом він спростив процедуру надання громадянства Російської Федерації для мешканців непідконтрольних районів Донецької та Луганської областей.

17 липня 2019 року Володимир Путін вніс зміни до цього указу і розширив його дію на мешканців усієї території Донецької та Луганської областей. Тепер мешканцям непідконтрольного Донбасу, які мають паспорти «ДНР» або «ЛНР», досить подати заяву до місцевої міграційної служби й почекати кілька місяців, після чого вони вже можуть виїхати на територію Росії за новим паспортом.

17 квітня 2020 року Державна Дума Російської Федерації ухвалила закон, який скасував для мешканців Донбасу державне мито за вступ до громадянства РФ.

Лідер «ДНР» Денис Пушилін заявляв, що станом на серпень 2020 року паспорти РФ отримали 130 тисяч мешканців непідконтрольної українському уряду території Донецької області. У непідконтрольних районах Луганської області, за даними самопроголошеної влади, станом на серпень цього року російське громадянство отримали 124 тисячі мешканців.

Тобто з’явилося більше чверті мільйона громадян, які мають ще й громадянство Росії. Їхня кількість поступово зростає. Якщо взяти до уваги, що постійне населення непідконтрольних територій Донбасу, за даними самопроголошених органів влади, не перевищує 4 мільйонів людей (2 мільйони 257 тисяч у районах Донецької області станом на 1 січня 2020 року та 1 мільйон 431 тисяч людей у районах Луганської області станом на 1 серпня 2020 року), наразі паспортизовано не більше 7 % населення. Це в два-три рази менше, ніж прогнозували російські чиновники. У березні заступник голови комітету Державної думи у справах СНД, євразійської інтеграції і зв'язків зі співвітчизниками Віктор Водолацький прогнозував, що до кінця 2020 року 600-800 тисяч українських громадян із непідконтрольного Донбасу отримують російське громадянство, якщо керівництво самопроголошених утворень вирішить питання «матеріальної підтримки», тобто компенсації державного мита. Як було зазначено вище, російська влада вирішила це питання за місяць — просто скасувавши мито.

Утім, уже зараз можна сказати, що скасування мита не спричинило буму видачі паспортів. За вісім місяців 2020 року Росія видала 254 тисячі паспортів, а за весь 2019 рік — майже 200 тисяч. Попри лібералізацію процедури подачі заяви, приріст поки що — лише 54 тисячі, отже, можливо, кількість охочих з різних причин отримати паспорт РФ зменшується. Дещо більше людей отримали паспорти «ДНР» (понад 550 тисяч) та «ЛНР» (близько 500 тисяч). Це близько 29 % постійного населення (за даними ОРДЛО).

Хоча конфлікт триває вже понад 5 років, а мешканці непідконтрольного Донбасу, які не хочуть отримувати паспорти «ДНР» та «ЛНР», стикаються з певними обмеженнями, отримали їх поки що лише 50 % населення непідконтрольних територій.

Треба зазначити, що отримання російського або місцевого паспорта не завжди свідчить про ідеологічну позицію людини. Російсько-український конфлікт триває понад 6 років. В цих умовах для багатьох отримання паспортів кількох держав дозволяє ефективніше задовольняти свої гуманітарні потреби та не наражатися на підозри з боку підконтрольної Росії місцевої адміністрації. Особливо це відчутно зараз, коли під приводом боротьби з пандемією COVID-19 виїзд на непідконтрольну українській владі територію практично перекрито.

Реакція української влади

Публічна реакція офіційних представників української влади на масову паспортизацію мешканців непідконтрольної території була стриманою. Віце-прем‘єр-міністр України — міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резников заявив, що громадян України, які отримали російське громадянство на непідконтрольних територіях, переслідувати не будуть, проте після повернення територій під контроль української влади ці люди мають «визначитися із своїм громадянством». Деталей свого бачення такої процедури він не роз’яснив. Українське законодавство станом на 2020 рік не передбачає подвійного громадянства, проте за його набуття ніяк не карають. В Україні подвійне громадянство доволі поширене — особливо в окремих прикордонних районах. Покарання за отримання паспортів від фактичної влади ОРДЛО не передбачене, втім, на українських пропускних пунктах усталилася практика вилучення будь-яких документів, виданих самопроголошеною владою. На відміну від чинної влади, представники опозиційних політичних сил та рухів вдавалися до радикальніших (часто навмисно ескалаційних) заяв щодо можливих санкцій за отримання російських документів — зокрема пропонували позбавляти таких людей українського громадянства.

Представники української влади неодноразово анонсували спрощення процедури отримання українських свідоцтв про народження для мешканців непідконтрольних територій. Відповідно до закону, вже починаючи з 2018 року мала запрацювати адміністративна процедура отримання цих документів через відділи державної реєстрації актів цивільного стану на підконтрольній уряду України території, але ця процедура так і не запрацювала.

Паспортизація і діти

За підрахунками українських правозахисників, лише близько 37 % новонароджених на території непідконтрольних районів Донбасу мають документи українського зразка. Звідси випливає, що понад 60 % дітей, які фактично є громадянами України, юридично для української держави не існують. Зараз реєстрація новонароджених на непідконтрольних територіях можлива лише через суд, хоч і за спрощеною процедурою. Спочатку від органів влади слід отримати відмову в реєстрації народження. Для цього з непідконтрольної території часом треба виїздити кілька разів, бо вся процедура забирає не один день. Попри ці складнощі й навіть можливість призначення штрафів тим, хто вчасно не зареєстрував дитину, батьки все ж намагаються отримати для дітей українські документи — втім, більшість дітей із окупованих територій таки залишається поза українською системою і згодом не матиме вибору між українським та російським паспортом.

Така ситуація сприятлива для надання російського громадянства місцевим мешканцям, яке потенційно може ускладнити повернення непідконтрольних районів Донбасу в українське юридичне поле, бо частина українських громадян за фактом народження будуть мати не подвійне громадянство, а лише російське.

Ситуація погіршилась у зв’язку з пандемією COVID-19 та фактичним закриттям контрольно-пропускних пунктів уздовж усієї контактної лінії.

Рекомендації

Задля збереження українського впливу та протидії російській політиці на непідконтрольній території представники української влади й громадянського суспільства можуть:

1. Постійно проводити повноцінні інформаційні кампанії (уникаючи при цьому мови ворожнечі чи ескалаційної риторики) з залученням державних службовців, органів місцевого самоврядування, обраних політиків, представників громадянського суспільства та медіа щодо:
а) заохочення отримання українських паспортів;
б) громадських сервісів, які доступні громадянам України;
в) можливостей, які надає український паспорт, — зокрема можливості відвідувати країни Європейського союзу без візи;
г) пільг, які можуть отримати громадяни України, вимушені жити на непідконтрольній території.
2. Спростити процедуру отримання свідоцтв про народження відповідно до рекомендацій правозахисних організацій.
3. Компенсувати за рахунок державного бюджету мешканцям непідконтрольних територій вартість проїзду для отримання паспорта громадянина України.
4. Передбачити можливість отримання українських паспортів на пропускних пунктах на підконтрольній уряду території.