Вибори у Донецькій та Луганській областях як елемент реінтеграції

РЕЗЮМЕ. 31 березня 2019 року в Україні відбувся перший тур президентських виборів. Це були перші повноцінні вибори Президента України в Донецькій та Луганській областях з 2010 року. Попередні вибори глави держави проходили під час агресії з боку Росії, яка після анексії Криму розпочала бойові дії на Донбасі в 2014 році, що істотно вплинуло на перебіг та результати голосування.

Проросійська незаконна в Україні організація «Донецька народна республіка» п’ять років тому розгорнула терор, який призвів до зриву виборів Президента України на значній частині Донецької та Луганської областей. Роботу окружних виборчих комісій навмисно блокували, а деяких членів викрадали і катували. «Депутати» самопроголошеного «республіканського зібрання» так званої «Луганської народної республіки» 19 травня 2014 року проголосували за припинення діяльності територіальних виборчих комісій з виборів Президента України та ухвалили рішення визнати незаконною передвиборчу агітацію кандидатів у президенти на території Луганської області.

Представники зареєстрованих Міністерством юстиції України політичних партій, що підтримували територіальну цілісність держави, відчували тиск та отримували погрози, виборчий процес було паралізовано. «Ці незаконні дії не дозволили багатьом жителям Донецької та Луганської областей скористатися своїм правом голосу», – йдеться в доповіді Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини.

З іншого боку, значна частина населення Донбасу не підтримувала акції протесту на Майдані взимку 2013-2014 років, які стали причиною дострокових президентських виборів, та свідомо не приходили на виборчі дільниці. Через п’ять років після подій «російської весни» та повернення частини окупованих територій під контроль українського уряду, результати голосування та явка на виборах 31 березня та 21 квітня 2019 року в Донецькій та Луганській областях свідчать про те, що мешканці підконтрольної частини Донбасу повноцінно повернулися до політичного життя країни та беруть активну участь в ньому.

Хід голосування на виборах президента України в 2019 р.

За даними Центральної виборчої комісії України, явка під час першого і єдиного туру президентських виборів 2014 року в Донецькій області на дільницях, які все ж таки відкрилися, склала 15,1%, а в Луганській – 38,94%.

 Дещо вищий показник явки в Луганській області, порівняно з Донецькою, може бути обумовлений меншою кількістю людей, які взяли участь у голосуванні – вибори у Луганській області відбулися тоді лише у двох виборчих округах. На парламентських виборах 2014 року явка в Донецькій області склала 32,4%, а в Луганській – 32,87%. Це були найнижчі показники явки на виборах по областях в Україні.

За 5 років, 31 березня 2019 року явка на президентських виборах в Донецькій області становила 59,49% (+44,39%), а в Луганській – 56,77% (+ 17,83%). Відбувся певний ренесанс політичної активності та повернення Донецької та Луганської областей до українського політичного життя.

Явка в цілому майже відповідає середній по країні (63,49% для першого туру) та не є найнижчою, хоча деякі російські медіа та аналітики повідомляли про ідеологічний тиск на мешканців Донбасу, дискримінацію їх з боку центральної влади.

Кандидати, що позиціонували себе як проросійські, не отримали абсолютної підтримки від мешканців Донбасу. В Донецькій області перша трійка виглядає так:

- Юрій Бойко – 35,51%,

- Володимир Зеленський – 25,45%,

- Петро Порошенко – 12,94%.

В Луганській області перші три місця посіли ті ж самі кандидати в аналогічній послідовності, різниця лише у розподілі відсотків симпатій виборців:

- Юрій Бойко – 39,80%,

- Володимир Зеленський – 26,13%,

- Петро Порошенко – 7,76%.

Результат Володимира Зеленського цікавий тим, що він у підсумку першого туру виборів Президента отримав понад 30% голосів та був першим практично по всій країні, за виключенням макрорегіонів Донбас (Донецька та Луганська області) та Галичина (Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області). Втім, і в цих регіонах він увійшов до трійки лідерів.

Результати голосування за кандидата В.Зеленського на Донбасі цілком відповідають загальнодержавним трендам та різко не виділяються з них.

У другому турі результат Володимира Зеленського був ще більш вражаючим – 86,94%, проти 10,59% за діючого президента – Петра Порошенка в Донецькій області, а в Луганській – 89,42% та 8,47% відповідно.

Ціннісне поле виборців Донбасу та решти України

Володимир Зеленський став кандидатом, що позиціонував себе, як прозахідний, але він спромігся посунути умовно проросійські сили в їхньому базовому регіоні. Успіх цьому кандидатові забезпечила комунікація, що будувалась відповідно до запитів мешканців східних областей, про які стало відомо в результаті проведених соціологічних досліджень. Отримані дані показували, що ще рік тому, не дивлячись на широку підтримку ідеї національної єдності серед громадян України, значна частина виборців, особливо на Сході та Півдні країни, не повністю підтримували державну політику в деяких сферах, які діючий президент і майбутній кандидат Петро Порошенко зробив основними для комунікації з електоратом.

Зокрема, соціологічні дослідження червня 2018 року показували, що на думку понад третини респондентів, між регіонами України існує велика різниця в економічному розвитку (44%), традиціях та культурі (40%) та політичному кліматі (38%).

38% вважали, що розбіжність між регіонами в економіці є невеликою, у культурі та політичному кліматі невеликі відмінності побачили 47% та 34% відповідно. Тільки по 10% не бачили розбіжностей у культурі та економічному розвитку, та 15% – у політичному кліматі. Від 4% до 12% опитаних не змогли визначитися з відповіддю.

Незважаючи на визнання деяких відмінностей, дослідження показало, що майже 90% громадян України не уникають спілкування один з одним через регіональні ознаки чи російське походження. 43% населення вважає, що їхнє життя у радянські часи було кращим, водночас 49% опитаних підтримують декомунізацію.

Громадян України з різних регіонів більше об’єднує культура, спорт, ідея незалежності країни, ніж оцінка окремих історичних постатей та ідеологічні питання.

88% респондентів вважає за необхідне будувати Європу в Україні, стільки ж вважають також, що українці мають думати не про те, кого підтримати – ЄС чи Росію, а про те, яке рішення є найбільш вигідним для України. В той же час, 56% опитаних вважали, що, отримавши пропозицію про вступ до ЄС, Україна має її прийняти, 32% виступали проти вступу до ЄС. Зокрема на Донбасі 39% опитаних підтримували вступ до ЄС та 48% були проти.

Виборча стратегія

Передвиборча стратегія Володимира Зеленського була спрямована на ігнорування питань, що можуть мати подвійне тлумачення та не сприйматися частиною суспільства. У програмному документі кандидат не торкається питань мови, релігії, декомунізації чи відновлення національної пам’яті. Питання про входження України до НАТО Зеленський пропонує проводити через референдум, а щодо шляху вступу до ЄС не конкретизує позицію у своїй передвиборчій програмі, хоч у заявах підтримує євроінтеграцію. Проте, на особистому рівні підтримує Збройні сили України, державну єдність та переважно комунікує за допомогою російської мови.

У Донецькій області, за даними опитування групи «Рейтинг», яке проводилось у листопаді-грудні 2018 року, 37% опитаних виступили за надання російській мові статусу державної, 30% – підтримали надання їй статусу офіційної в окремих регіонах, а 31% респондентів вважають, що українська мова повинна бути єдиною державною.

Публічний образ кандидата вдало співпадав з очікуваннями виборців Сходу, Центру та Півдня України та позитивно сприймався на Заході, що допомогло йому вийти за межі традиційного для України електорального поділу між Сходом і Заходом. Висока підтримка Володимира Зеленського на Донбасі не означає автоматичної високої підтримки прозахідного курсу, але вже те, що місцеві мешканці готові підтримати умовно прозахідного кандидата вказує на певні трансформації у політичних поглядах.

На користь Володимиру Зеленському стала також відсутність в нього політичного досвіду. Ще у 2018 році, згідно з даними досліджень більшість громадян України висловлювали запит на нові обличчя у політиці (62,1%). Більшість «старих» політиків мали високий антирейтинг, так само, як і представники умовно «проросійського табору» .

Кандидат Петро Порошенко на президентських виборах 2019 року подолати цей бар’єр не зміг, хоча на виборах 2014 року він мав хороші показники як на Заході так і на Сході України. Основні гасла передвиборчої кампанії П. Порошенка – це інтеграція до складу ЄС та НАТО, захист української мови та надання автокефалії православній церкві України.

В частині реінтеграції Донбасу Петро Порошенко пропонував своїм виборцям продовження політики останніх років, а саме повернення територій політико-дипломатичним шляхом, «забезпечуючи єдність проукраїнської коаліції у світі, використовуючи інструмент санкцій та механізм міжнародної місії ООН на всій території окупованого Донбасу».

Досвід кампанії Володимира Зеленського свідчить, що на виборах в Україні є можливість будувати виборчу стратегію не на сегментуванні лояльної регіональної аудиторії, а на гаслах, які мають потенціал для об’єднання громадян.

Цей підхід може бути корисним для зменшення впливу політичних сил, які традиційно мають підтримку на Півдні та Сході України.

З огляду на останню президентську кампанію, для побудови успішної політичної комунікації нової адміністрації на Донбасі необхідно:

• максимально враховувати інтереси різних суспільних груп, навіть тих потенційно можуть вступати в конфлікти;
• концентруватись на питаннях, що консолідують широке коло виборців, не ігноруючи в публічній дискусії точки поділу, намагатися шукати шляхи для мінімізації впливу цих точок на українське суспільство;
• йти до виборця з позитивним порядком денним, демонструючи успіхи реформ, пояснюючи складнощі та досягнення не тільки через засоби медіа, але й напряму через соціальні мережі, використовуючи методи таргетування та роботи з цільовими групами;
• включати в публічний дискурс проблемні питання окупованих регіонів та демонструвати мешканцям шляхи вирішення цих питань серед яких ключовий – це логістика (пункти пропуску, лібералізація товарообігу та ін.).