Тенденції 2018 року в ОРДЛО. Огляд основних подій

Вступ

Вже чотири роки окремі райони Донбасу внаслідок російської агресії не знаходяться в українському державному просторі. Громадяни України, що мешкають на цих територіях, вимушені існувати та будувати своє життя за умов, на які вони не здатні відкрито впливати.

Суспільно-політичні процеси та потреби повсякденного життя цих людей вимагають уваги органів української державної влади та детального вивчення задля майбутньої швидкої та безболісної реінтеграції територій до українського гуманітарного простору, подолання спільних стереотипів та інформування широкої української громадськості щодо процесів на непідконтрольній території, про їхні причини та наслідки без політично або партійно обумовленої пропаганди.

Це дозволить сформувати адекватну державну політику, яка буде сприяти збереженню зв’язків з мешканцями непідконтрольних територій та їх поверненню до єдиного українського політичного, інформаційного, культурного, економічного простору.

Задля цього аналітична група громадської організації “Донецький інститут інформації” від самого початку російської агресії в 2014 році фокусується на зборі та опрацюванні подібної інформації і готує відповідні аналітичні документи для представників органів влади та ключових політичних акторів в Україні, які вільно розповсюджуються на публічних ресурсах.

Основні висновки:

Найнебезпечніша тенденція, яку зафіксували дослідники в 2018 році - рух до інтеграції непідконтрольних районів Донбасу до російського простору. З боку російської влади було здійснено кілька кроків в цьому напрямку. Так, спеціалізовані російськи проксі-компанії-монополісти поглиблюють економічний вплив на непідконтрольній території та посилюють вплив на виконавчу владу, перетворюючи всю територію, а також населення в один великий холдинг, ресурси якого експлуатуються в інтересах представників умовної “метрополії” - Російської Федерації.

Головними тенденціями в 2018 році на території ОРДЛО стали:

• делегування функції адміністрування цих територій  представникам російського бізнесу (“експлуатаційний колоніалізм”), завершення процесу зміни влади, придушення спроб місцевих лідерів вести самостійну економічну політику та намагань опосередковано впливати на російську політику (про намагання лідерів ОРДЛО стати фактором російської політики ми писали в огляді за 2017 рік);
• подальша інтеграція територій, економіки та суспільної сфери до російського простору;
• тимчасове призупинення політичної та військової експансії;
• втома місцевого населення від невизначеного статусу;

Перший звіт “Тенденції 2017 року в ОРДО. Огляд основних подій” доступний за посиланням.

Зміна влади

У 2018 році відбулося завершення процесу повної зміни самопроголошеного керівництва в Луганську та Донецьку, яке розпочалось з кінця листопада 2017 року, коли внаслідок військового путчу організацію “Луганська народна республіка” очолив Леонід Пасічник замість Ігоря Плотницького.

31 серпня в Донецьку внаслідок керованого вибуху було вбито лідера організації “Донецька народна республіка” Олександра Захарченка.

Тимчасово виконуючим обов’язки голови “ДНР” було призначено Дениса Пушиліна. Було введено посаду прем’єра та на неї призначено Олександра Ананченка - колишнього представника південно-осетинської компанії “Внешторгсервис”, яка в інтересах Російської Федерації адмініструє економічну діяльність великих підприємств Донбасу.

Південна Осетія - самопроголошена, невизнана міжнародним співтовариством республіка. Проте її визнає Росія, що дозволяє використовувати її як посередника задля розрахунків та економічної діяльності між Росією та підконтрольними їй районами Донбасу.

11 листопада 2018 року на непідконтрольній території Донбасу відбулась імітація виборів внаслідок яких керівником “ДНР” став Денис Пушилін, а “ЛНР” - Леонід Пасічник.

Після “виборів” повноваження “прем’єра “ДНР” були розширені. Посада голови “ДНР” набуває все більш символічного значення.  Така ситуація потенційно може призвести до конфлікту інтересів між “прем'єром” та головою цієї організації за сфери впливу.

Протягом 2015 року колишні лідери “ДНР” і “ЛНР” Захарченко та Плотницький мали тривалий конфлікт з бізнесменом Сергієм Курченком через боротьбу за вплив на ринку паливно-мастильних матеріалів. За інформацією російських медіа та деяких польових командирів “ДНР” Курченко фактично володіє компанією “Внешторгсервис”.

Економічна експансія “Внешторгсервиса”

Після загибелі Олександра Захарченка компанія “Внешторгсервис” взяла під контроль Докучаєвський флюсо-доломітний комбінат, одне з небагатьох великих підприємств непідконтрольних районів Донбасу, що до того часу ще не контролювалося компанією.

Ще раніше, у березні 2018 року, стало відомо, що російська компанія “Газ-Альянс” отримала від влади Російської Федерації ексклюзивне право постачати в Росію вугілля з непідконтрольних районів Донбасу.

Обидві компанії медіа пов’язують із ім’ям українського бізнесмена Сергія Курченка, наближеного до колишнього президента України Віктора Януковича. Зараз обидва переховуються на території Російської Федерації від органів української влади.

Протягом року була закінчена концентрація управління всією великою промисловістю на непідконтрольній території в руках фактично одного холдингу. Такі дії обумовлені специфікою великих промислових підприємств Донбасу, які можуть приносити максимальний прибуток лише за рахунок глибокої інтеграції.

Бажання попереднього керівництва організації “ДНР” зберегти вплив на частину підприємств “розривало” виробничий ланцюг та погіршувало керованість виробничими процесами.   

Призупинення політичної та військової експансії

В цілому в 2018 році лінія фронту була відносно стабільною. Незважаючи на невщухаючий процес обстрілів та жертви, великого військового загострення, яке б призвело до суттєвої зміни лінії розмежування, не було.

В 2018 році ідея подальшої експансії угруповань сепаратистів на підконтрольну українському уряду територію та побудови квазідержавних утворень у вигляді “Малоросії” або “Новоросії” зникла з публічного простору ОРДЛО.

Натомість нова адміністрація “ДНР” у своїй риториці апелює до ідеї встановлення стійкого миру, але через інтеграцію до російського простору. Причому - не формально, а за фактом.

Інтеграція у російський простір

Для розуміння інтеграційних процесів наведемо декілька прикладів. Так, навчальний заклад в Донецьку, який діє в приміщеннях Донецького національного медичного університету на території, підконтрольній угрупованню «ДНР», пройшов акредитацію в Росії. Відповідний наказ був опублікований на сайті Федеральної служби з нагляду в сфері освіти і науки (Рособрнадзора).

Відзначається, що результати акредитаційної експертизи показали, що у відношенні основної освітньої програми університету за спеціальностями «Лікувальна справа», «Педіатрія», «Стоматологія» (укрупнена група професій - «Клінічна медицина») відповідають державним освітнім стандартам Росії.

Органи самопроголошеної влади “ДНР” визнали рішення російських судів щодо актів громадянського стану.

У грудні Президент Російської Федерації Володимир Путін заявив про намір спростити набуття російського громадянства для громадян України. Голова Держдуми Росії Вячеслав Володін доручив профільним комітетам російського парламенту підготувати необхідні зміни до законодавства.

Міністр іноземних справ Росії Сергій Лавров заявив, що громадяни України, що мешкають за межами Росії мають право отримувати російське громадянство.

Настрої населення

Соціологічні дослідження, проведені на непідконтрольній території, демонструють високий рівень фрустрації і невизначеності.

Опитування, проведене організацією GfK Ukraine на території непідконтрольних українській владі районів у 2018 році, демонструє зростання рівня підтримки ідеї повернення під українську владу з децентралізованим статусом, на фоні зниження кількості радикальних противників реінтеграції. Проте знижується і кількість людей для яких реінтеграція є вкрай бажаною. Це свідчить про втому людей та бажання закінчити протистояння.

Фокус-групове дослідження Українського інституту майбутнього свідчить, що певну кількість людей турбує не визнаний статус території, де вони мешкають і вони воліли би визнання в якості частини України, або навіть Росії, насамперед, виходячи з бажання позбутися невизначеності, а не виходячи з особистих симпатій до сторін військового конфлікту.

Фокус-групове дослідження фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва фіксує прагнення до відновлення “довоєнної” соціально-економічної реальності, що передбачає існування цих територій в українському просторі.

Висновки та рекомендації

1. Адміністрації Президента України: слід запропонувати мешканцям непідконтрольних територій зрозумілу картину їхнього майбутнього після звільнення непідконтрольних територій на базі поваги до загальнолюдських цінностей, прав людини та принципу особистої відповідальності за дії під час окупації.  
2. Кабінету Міністрів України: розробити програми для стимуляції повернення частини бізнесу до українського економічного простору та стимуляції трудових ресурсів до переміщення на підконтрольну територію або до легальної праці в країнах Європейського союзу.
3. Міністерству інформаційної політики: проведення масової роз’яснювальної роботи: а) серед населення України про реінтеграцію тимчасово окупованої території та її населення, про можливі шляхи подолання наслідків конфлікту, б) серед населення східних областей про ефективні результати гуманітарного співробітництва з країнами заходу, про способи захисту населення під час збройного конфлікту та заходи з розбудови миру, які впроваджуються Урядом України.
4. Міністерству з питань тимчасово окупованих територій та ВПО: а) провести публічний звіт для медіа, представників громадянського суспільства про реалізацію Плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, що був затверджений Розпорядженням КМУ від 28 березня 2018 р. № 218-р, б) внести оновлення в План з урахуванням ризиків, помилок та нових даних.  
5. Донецькій та Луганській військово-цивільним адміністраціям: а) активізувати проведення культурно-масових заходів на території Донбасу та сусідніх регіонів  для мешканців непідконтрольної території та особливо молоді (фестивалі, концерти, майстер-класи, конкурси тощо).