Медіаситуація в Донецькій області у 2017 році

У червні 2017 року в місті Святогірськ Донецької області відбувся «Донбас Медіа Форум». Теми, що їх обговорювали на форумі, та дискусії відображали ситуацію в медіасфері регіону, її проблеми та успіхи. Зокрема, обговорювались теми: використання «мови ворожнечі» в роботі журналістів та способи зменшити її використання; лояльності або незалежності журналістів щодо дотримання правил професійної етики; можливості місцевих медіа використовувати ресурси міжнародних донорів та ЄС; партнерство місцевої влади, громади та медіа; особливий статус журналістики в період кризи. Дискусії дозволили зробити висновки щодо медіа-ситуації в регіоні.

Учасників форуму цікавили проблеми:

• покращення якості контенту про життя на непідконтрольних українському уряду територіях;
• дотримання балансу між персональними патріотичними відчуттями окремих журналістів та принципами професійної незалежної журналістики;
• практичне розуміння рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та інших судових інституцій;
• розробка та покращення режимів саморегуляції для традиційних медіа;
• дотримання журналістських стандартів для редакцій та виробників контенту;
• залучення європейських інституцій, підтримання та посилення взаємодії України з європейськими інституціями – публічним сектором (органи влади держав – членів ЄС, Рада Європи, ОБСЄ) та громадськими організаціями.

Учасники «Донбас Медіа Форуму 2017» представляли 14 регіонів України, 92 редакції, 22 міжнародні та всеукраїнські організації та 13 українських інститутів громадянського суспільства, у тому числі неурядові медіа організації.

Близько 70 осіб були з Донецької та Луганської областей (в тому числі 20 – з Маріуполя, 24 – з Краматорська), близько 70 – з Києва (переселенців з непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей, представників всеукраїнських та місцевих ЗМІ, громадських організацій та благодійних фондів). Крім представників місцевих ЗМІ, серед учасників були журналісти та редактори з Харківської, Сумської, Запорізької, Дніпровської, Чернівецької, Одеської, Волинської, Черкаської та Львівської областей

Крім того, в заході взяли участь представники українських (громадські організації та благодійні фонди, які працюють з ВПО) та міжнародних організацій (ОБСЄ, спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, Моніторингова Місія ООН з прав людини, представництво ЄС в Україні, Посольство США в Україні, Посольство Швейцарії в Україні, Посольство Німеччини в Україні, USAID та ін.). Також були присутні представники органів державної влади (Верховна Рада України, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, Донецька обласна державна адміністрація, Головне управління Державної служби з надзвичайних ситуацій в Донецькій області, Головне управління Нацполіції в Донецькій області, Прокуратура Донецької області, Служба автомобільних доріг Донецької області).

«Мова ворожнечі» у друкованих ЗМІ і способи зменшити її використання

Напередодні відкриття форуму відбувся круглий стіл «Мова ворожнечі» у друкованих ЗМІ і способи зменшити її використання». Експерти та журналісти обговорювали відповідну проблему в форматі обміну думок учасників та присутніх.

Для друкованої преси регіону є характерним нейтральне висвітлення подій і намагання не використовувати агресивні слова для інших категорій громадян-переселенців або тих, хто залишається на непідконтрольній території. Олексій Мацука, голова громадської організації «Донецький інститут інформації» представив результати дослідження щодо використання «мови ворожнечі» у ЗМІ Донеччини протягом березня 2017 року у виданнях, які виходили на непідконтрольній та на підконтрольній території. Проаналізувавши матеріали видань «Новороссия», «Донецкое время», «Донецкая республика», «Голос республики» та газети «Донбасс», «Приазовский рабочий» і «Донецкие новости» було з’ясовано, що ознаки такої мови частіше є у виданнях «ДНР», а в українській пресі цей показник склав лише 2%. На підконтрольній українській владі території це поодинокі випадки.

Тетяна Попова, представник ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики, зауважує, що «мова ворожнечі» присутня в матеріалах обох сторін, але в українських ЗМІ її обсяг нижчий, що об’єктивно пов’язано з дискусіями, які розпочала ОБСЄ в регіоні щодо висвітлення новин. Але причину її використання вбачає в тому, що «мова ворожнечі» слугує специфічним способом захисту «себе та своїх близьких». Описуючи використання «мови ворожнечі», експерт зауважила, що вона часто діє й проти самих журналістів, які намагаються дотримуватись стандартів, особливо тих журналістів, які проводять журналістські антикорупційні розслідування.

Використання «мови ворожнечі» на думку німецького експерта Клеменса Шоля, який був одним із експертів на Форумі, пов’язано з тим, що звичайні люди створюють для себе власні «фільтри інформації», вони не слухають нейтральні ЗМІ, й при цьому вони зосереджують свою увагу на певному різновиді ЗМІ: YouTube, Фейсбук тощо. Внаслідок цього будь-яка інформація, що з’являється на цьому єдиному ресурсі, діє дуже цілеспрямовано.

Одним із аспектів подолання «мови ворожнечі» є те, що на її використання є певні причини, і спроби боротися з ознаками цієї мови іноді викликають лише збільшення випадків використання специфічної лексики. Одним із факторів, що впливають на її використання є те, що журналісти не виправляють інформацію, що стає підґрунтям для подальшої агресії. На думку Анастасії Станко, автора і ведучої програми «Громадське. Схід», наразі відбувається трансформація думок журналіста, який спілкується спочатку з військовими, а потім – зі звичайними людьми, які постраждали протягом конфлікту. Ці зміни спонукають до пошуку відповідей, що викликає гостру реакцію з боку тих чи інших груп, і це стає причиною використання «мови ворожнечі». Журналістка зауважує, що специфіка боротьби з цією мовою є однією з причин ще більш активного її використання: «Хотіла до теми «як подолати «мову ворожнечі», сказати на своєму прикладі, що коли ти починаєш говорити про те, як подолати «мову ворожнечі», ти тільки збільшуєш цю ворожнечу». Додатковим фактором сприяння «мові ворожнечі» є також відсутність вибачень ЗМІ перед аудиторією за помилкову інформацію, що унеможливлює діалог і є неприйнятним у сучасній практиці.

Фактором, який впливає на використання «мови ворожнечі» у ЗМІ є те, що почасти її інструментом стає брехня та маніпуляція фактами всередині та зовні країни, з метою подальшого розпалювання ворожнечі. Олександр Гороховський, редактор ресурсу «Фактчекінг», в якості протидії «мові ворожнечі» пропонує використання методу перевірки фактів (фактчекінг), який дає змогу позбавитися від емоційного змісту і спростувати брехню. На його думку, публічну риторику необхідно досліджувати через фактчекінг, щоб унеможливити маніпуляцію з інформацією та фактами. Гороховський навів дані про те, що у світі приблизно 70% ресурсів фактчекінгу зосереджені на тому, щоб перевіряти публічні заяви.

На думку Гороховського, на території України поле для маніпулювання інформацією є сприятливим. Українське населення вкрай уразливе перед інформаційними технологіями, маніпулятивними техніками та викривленими фактами, причиною чого Гороховський називає те, що українці мають коротку «політичну пам’ять». У свою чергу ЗМІ мають власників, які проводять певну політику, що може включати маніпуляційні інформаційні технології. В результаті дослідження 520 публічних заяв, починаючи від президента й закінчуючи мерами міст, організацією Гороховського було встановлено, що 52% цих заяв мали ознаки недостовірності. Факти, які відповідали дійсності, склали всього 21%. На думку експерта, щоб журналісти не передавали за таких умов брехливу інформацію, слід ретельно перевіряти всі факти, встановлювати їх достовірність. При цьому, на думку Гороховського, не можна перекладати відповідальність на спікера – якщо ЗМІ бере на себе відповідальність розповсюджувати інформацію, то відповідальність спікер уже не несе.

Під час круглого столу було виведено декілька аспектів щодо зменшення використання «мови ворожнечі» в медіа. По-перше, необхідно збільшити загальний рівень культури журналістів як фахівців. По-друге, журналістам слід зменшити використання «мови ворожнечі» або й відмовитись від неї й зосередити свої зусилля на сприянні діалогу. По-третє, для вирішення проблеми розповсюдження популістських заяв з боку представників влади або політичних гравців необхідне застосування системних заходів та ухвалення відповідних законів, які діють, наприклад, у країнах Балтії, де політики подають медіа-план своїх рекламних кампаній, а за зайві ефіри партію або політика штрафують.

Як побудувати зв’язок між владою, суспільством та громадою?

У 2017 році на Донбасі збільшилась кількість публічних дискусій про роль медіа. У Донецькій області зросла кількість різноманітних просвітницьких заходів. Суспільство в цілому та окремі громади мають можливість отримати інформацію про те, яким чином можна впливати на місцеве самоврядування, як контролювати органи місцевої влади за допомогою медіа. Сталий громадський контроль усе ще є викликом для Донбасу, але діалог між громадою та місцевою владою розпочався, і роль комунікаторів у цьому процесі відіграють місцеві ЗМІ.

Основну проблему експерти, що представили свої думки на «Донбас Медіа Форумі», вбачають у відсутності довіри. Ефективна взаємодія влади, суспільства та медіа можлива лише на принципах відкритості, прозорості, чесності та відповідальності за результати діяльністі. На думку Тетяни Ігнатченко, речника Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, прес-секретаря Павла Жебрівського, відсутність позитивної інформації про реальні історії успіху знижує ефективність взаємодії. Вона вважає, що ЗМІ ігнорують соціальні програми, які «доводять ефективність влади». Ігнатченко зауважила, що в даному контексті не йдеться про пропагандистські матеріали щодо діяльності влади.

Дуже важливим є також й налагодження діалогу влади з мешканцями тимчасово непідконтрольної території. В якості механізму, за словами речниці, використовується спеціальний випуск комунальної газети «Вісті Донбасу», яка розповсюджується на контрольно-пропускних пунктах в’їзду-виїзду та, з її слів, містить алгоритми звернення до соціальних служб.

Ще однією з ключових проблем взаємодії неурядового сектору з владою є те, що центральна влада добре орієнтується у військових питаннях, але слабше – в місцевому контексті. Замало інформації або якісного аналізу для прийняття рішень щодо розвитку, насамперед, підконтрольних територій.

Процес комунікації гальмується також неефективною системою представництва інтересів підконтрольних територій на центральному рівні. Олександр Клюжев, аналітик громадської організазції «Громадянська мережа «Опора», вважає причиною цього явища політичний контекст. Відповідно, нагальною проблемою є не облаштування самого процесу комунікації, а те, яку саме інформацію буде донесено, бо існує надмірна політизація питань Донбасу. Ефективній комунікації, на думку експерта, «заважають подвійні стандарти в оцінці суспільних реакцій на події на Донбасі»: в залежності від того, до якої політичної партії належить власник видання, висвітлення конфліту в медіа-ресурсі може мати певний політичний відтінок. Ускладнює процес те, що місцева обласна влада ділить комунікацію на загальнонаціональну та локальну, що, на думку Клюжева, пов’язано з бажанням отримати майбутні електоральні переваги.

Важливою умовою ефективної комунікації є також і фактор безпеки. Це не лише військова безпека, а й зрозумілі правила гри, ефективно діючі інститути влади – все, що дає людям розуміння, в якому соціальному порядку функціонує суспільство. Велика роль медіа в тому, щоб донести цей соціальний порядок до аудиторії. Не менш важливою задачею ЗМІ є те, що їх завдання – це дотримання довгострокових інтересів споживачів, формування відповідної інформаційної культури. І тут дуже важливим є інституціоналізація незалежних медіа на Донбасі.

На шляху до вищезазначених перетворень виникає проблема заангажованості ЗМІ, які, з одного боку, намагаються отримати фінансування, а з іншого – дотримуватися професійних стандартів. Як коментує ситуацію експерт Євген Глібовицький, член наглядової ради «Суспільного телебачення», поступово виникне проблема з формуванням активного класу споживачів інформації, які схильні платити за якісну й цікаву інформацію. Якщо цей прошарок не буде сформовано, медіа зіткнуться з проблемою фінансування. Експерт вбачає два шляхи можливого виходу з ситуації: або фінансування з боку донорів, або ж політичні джерела. На думку експерта, наразі відбувається період змін, який триватиме декілька поколінь: «Довіра – важлива категорія. Вона визначає швидкість трансформації. Вона визначає рівень солідарності, з яким суспільство може йти у зміни».

Для подальшої ефективної роботи місцевих ЗМІ важливим буде усвідомлення загальноукраїнських контекстів, оскільки утворення медійного ринку відбуватиметься з центру, вважає він. Експерт наголошує на тому, що наразі нема економічних передумов для сильних місцевих гравців, радше розвиток медіаринку в регіоні почнеться з філій, корпунктів, представництв загальнонаціональних видань.

Журналістка «Радіо Свобода» і радіо «Донбас. Реалії» Тетяна Якубович вважає, що ефективна комунікація можлива, коли в трикутнику «влада–ЗМІ–суспільство» кожен з учасників виступає як передавач і як приймач. Тому подання інформація мусить іти від імені різних суб’єктів. Для налагодження ефективної роботи в процесі цієї комунікації добре працюють так звані виїзні ефіри. За версією Якубович, населення Донеччини скептично ставиться до інформації про події, які відбуваються в регіоні. Коли людей питають, чому так, відповідь наступна: «Показують події, які в нас не відбуваються вже давно». Це зменшує довіру до медіа та інформації, що подається ними. На думку експерта, це є частиною ширшої проблеми, коли регіони України не мають змістовного уявлення одне про одного.

Керівник Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна зауважує, що інтерпретація фактів журналістами ускладнює ситуацію. Журналістика факту близька до реальності, але й тут присутні суб’єктивні міркування, адже журналіст виготовляє репортаж, виходячи з власних міркувань. Проблема інтерпретації фактів є складнішою, адже тяга до популізму властива й журналістам. Рецепт вирішення проблеми комунікації експерт вбачає у тісній співпраці журналістів, соціологів та аналітичних центрів з владою.

Розмірковуючи над проблемою ефективної комунікації в умовах військових дій, Олексій Гарань, професор Києво-Могилянської академії та науковий директор фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва», зауважує, по-перше, про необхідність володіти адекватною термінологією, особливо щодо природи конфлікту, тоді «буде зрозуміло, як його висвітлювати». Гарань стверджує: по-перше, неприпустима «позиція програшу», з якої висвітлюється українська армія, по-друге, мало висвітлено ті зрушення, які є у військовій системі, про що потрібно говорити в тріаді «держава–медіа–суспільство».

У підсумку ідеї та пропозиції учасників панелі можна звести до загальних тез. По-перше, ключовою проблемою комунікації є низький рівень інформованості тих, хто приймає рішення щодо Донеччини на центральному рівні, особливо щодо аналізу майбутнього розвитку цих територій, насамперед підконтрольних. Порушення інформаційної комунікації спричиняє прийняття нераціональних рішень, які потім висвітлюються центральними та локальними ЗМІ. По-друге, неефективність представництва інтересів місцевої громади на центральному рівні сприяє тому, що проблеми, особливо важливі для місцевого населення як на підконтрольних, так і на непідконтрольних територіях, не є актуальними. По-третє, принципом прийняття рішень є електоральні вподобання, тому питання отримання політичних дивідендів є первинним джерелом інтересу у спілкуванні влади зі ЗМІ та громадою.

Конфліктно-чутлива журналістика в медіа-дискурсі Донеччини

Висвітлення конфлікту в локальних ЗМІ характеризується тенденцією до широкого плюралізму у засобах і, як правило, високим ступенем невпевненості щодо того, як «правильно» висвітлювати конфлікт. Це, у свою чергу, впливає на поміркованість у викладенні матеріалів, дублювання офіційної позиції влади та відсутність аналітики.

Ці тенденції свідчать, як мінімум, про те, що існує розуміння необхідності вироблення певних правил та підходів щодо висвітлення конфлікту на Сході України, і, водночас, про відсутність таких універсальних рішень. Міністерство інформаційної політики України часто (на рівні стратегій, документів), а Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та ВПО – рідко (в більшості через персональні коментарі менеджменту установи – заступник міністра Георгій Тука) намагаються впливати на створення певних інформаційних «наративів», які, на думку службовців, мають транслювати медіа, журналісти та блогери, як єдині «правильні».

Водночас не існує єдиного системного впливу центральної влади на регіональні медіа (цензура), а йдеться, скоріше, про самоцензуру журналістів та редакторів.

Об’єктивність при висвітлені новин, особливо щодо подій у зоні бойових зіткнень сторін, є складною задачею для журналістів, які, з одного боку, намагаються об’єктивно висвітлювати інформацію, але з іншого – виконують ту програму, яку декларує їх засновник, власник чи той, хто хоче використати ці канали для певних політичних дивідендів. Тому, якщо є певний тиск на журналістів, можна передбачати, що її причинами є саме залежність журналістських колективів від власників, або впливових місцевих політичних та економічних груп.

Журналісти часто не є самостійними, їхня діяльність визначається редакційною політикою ЗМІ. На думку Сергія Томіленка, голови Національної спілки журналістів України, в умовах гібридної війни демократичні інститути часто використовують задля спроби дестабілізувати інформаційний простір, і це потребує у відповідь нетипової реакції, адже одним із механізмів цього явища є саме підрив довіри до журналістської інформації.

За результатами роботи офісу ОБСЄ в Україні в часи кризи найбільшою загрозою для журналістів стає їхня власна безпека та порушення прав. Журналісти, на яких здійснено напад чи якимось іншим чином порушено їх права, повинні мати інструменти для захисту своїх прав. Для цього ОБСЄ провела чотири великі міжнародні конференції з експертами з Балкан, які ділилися досвідом щодо захисту прав журналістів в умовах військових конфліктів.

Одним із вагомих чинників, що впливають на діяльність журналістів в умовах конфлікту, є певний оптимізм щодо можливостей вирішення конфлікту та розробка стратегій щодо подолання гострих проблем громадян та їхнього подальшого обговорення. Як вважає, Йета Джара, засновник мережі балканських журналістських розслідувань і ведуча програми «Життя Косово» з Приштини, донбаські медіа вже демонструють високий рівень демократії: «Це єдиний конфлікт у світі, коли за сто кілометрів від лінії фронту проводиться форум, на якому обговорюються дуже глибокі питання: патріотизм чи незалежна журналістика». Експерт додає, що війна не закінчується тоді, коли закінчиться використання зброї.

Базовим стандартом журналістики в умовах конфлікту залишається перевірка інформації, що подається, і можливість показати ту чи іншу ситуацію в загальному контексті, тобто з точки зору тих, хто був свідками цієї ситуації. Необхідність висвітлювати конфлікти спонукає до того, що журналістам необхідно пристосуватися до конфлікту, особливо до причин його виникнення в певній місцевості. Тобто професійний журналіст мусить дотримуватися стандартів, але адаптувати їх до контексту конфлікту.

Як зауважила Габріель Капріелієн К’юнін, програмний менеджер організації «Fondation Hirondelle» зі Швейцарії, навіть в умовах військового конфлікту основною задачею журналіста залишається інформування населення: за допомогою надання інформації можна викривати саму основу конфлікту – чому виникає насильство. Саме під час кризи новини повинні бути конструктивними, зробленими у відповідності до професійних стандартів.

Алекс Андерсон, колишній менеджер Міжнародної кризової групи «Human Rights Watch» та «Amnesty International» у Східній Європі, зауважив, що якщо журналіст пише про конфлікт, він повинен орієнтуватися на представлення різних точок зору всіх учасників, тоді має сенс подумати про причини конфлікту, про зацікавлені сторони, цілі, про те, чого бояться учасники конфлікту.

Висвітлення конфлікту місцевими медіа відбувається у загальноінформаційному контексті, коли багато політиків в Україні використовують конфлікт для того, щоб набирати електоральні бали й позиціонувати себе в медіа. Ускладнює ситуацію те, що представники влади розглядають журналістів як певний інструмент для досягнення власних цілей або ж їх делегітимізації. В умовах війни політики і журналісти схильні вирішувати дві діаметрально протилежні задачі: подолання протистояння всередині країни – чи використання його для боротьби за електоральні вподобання. Загальна характеристика медіа-ситуації на Донеччині полягає в намаганні відійти від надання категоричних оцінок чи варіативного прогнозування ситуації журналістами. Виключеннями з цього правила є редакції, які розташовані поза межами регіону.

Позиція міжнародних моніторингових компаній, пов’язаних з висвітленням конфліктів, полягає у розширенні професійних стандартів у діяльності медіа, спрямована на те, щоб інформація подавалася коректно, була доступною й конструктивною, зменшувала рівень соціальної напруги.

Лояльна чи незалежна журналістика

При аналізі питання лояльності або незалежності медійників під час конфлікту дослідники спираються на саморегуляцію та самоцензуру журналістів при висвітленні військових дій. Впродовж Форуму неодноразово було заявлено про існування протиріччя між необхідністю дотримуватися відповідних стандартів журналістів та необхідністю бути патріотом.

Специфікою роботи медіа на Донеччині, на думку учасників Форуму, є те, що професійний журналіст «висвітлює» новини незалежно від власного суб’єктивного ставлення. Джерелом цієї проблеми є відсутність єдиної інформаційної стратегії щодо висвітлення ситуації на Донеччині на рівні держави та відсутність консенсусу серед самих ЗМІ. Відсутність загальних правил роботи журналістів в умовах війни заздалегідь послаблює позиції країни у так званій інформаційній війні. На думку Олени Голуб, медіаексперта, аналітика громадської організації «Інститут масової інформації», аби журналісти не брали участі у пропаганді та доносили об’єктивну інформацію, вони повинні дотримуватися, передусім, плюралізму думок та балансу при їх викладенні. Медіаекспертка зазначила: «Той, хто думає, що за допомогою стандартів побороти пропаганду можливо, той помиляється, але іншого шляху немає».

При висвітленні нинішнього конфлікту журналісти використовують різні терміни та тлумачення конфлікту, що також є джерелом дестабілізації. Голуб вважає, що називаючи захоплення українських територій «громадянським конфліктом», країна, територію якої окуповано, автоматично стає «агресором проти власного населення». Таким чином, постає необхідність подавати об’єктивну інформацію в умовах, коли немає єдиного підходу, що і як називати в умовах російсько-українського протистояння.

Водночас є позитивні фактори, які сприяють становленню професійного медіа-середовища. А також ті тенденції, які позначають самі журналісти: збільшення ступеню відкритості та лояльності влади по відношенню до журналістів у різних форматах: з представниками влади стало можливим зв’язатися у Фейсбуці чи взяти коментар онлайн.

На думку Андрія Дiхтяренка, журналіста «Радіо Свобода», редактора видання «Реальная газета», журналіст повинен вміти подивитися на себе з різних сторін. Один із шляхів, на думку Діхтяренка, – це відповідність європейським стандартам, аби Захід був задоволений процесами в Україні як у реформах економіки, боротьби з корупцією, так і у сфері свободи слова, об’єктивності журналістики.

Перед тим як відповідати російській пропаганді, треба усвідомлювати, що робити дзеркальну відповідь ми не зможемо. Потрібна грамотна і тонка інформаційна політика, бо на окупованих територіях залишаються люди, за яких, на думку Діхятренка, треба боротися.

Андрій Шаповалов, директор філії ПАТ НСТУ «Луганська регіональна дирекція», коментуючи проблему лояльності та незалежності ЗМІ, зауважив, що журналісти, коли використовують термін «мова ворожнечі» та інші «розмиті» терміни, «грають на руку окупанту», бо «гібридна війна полягає у дезорієнтації як жертви, так й зовнішнього середовища». Для цього використовуються, зокрема, і журналісти, завдання яких – забалакати проблеми за допомогою незрозумілих термінів, які відволікають увагу від істини. Ще однією проблемою є те, що у професію прийшло багато людей, які жодного стосунку до професії медійника не мають. Функціонують такі видання, що декларують принципи журналістики, претендуючи на стандарт, а насправді, на думку Шаповалова, належать конкретним олігархам і виконують певні завдання.

Таким чином, говорячи про журналістику лояльну чи залежну, експерти дійшли думки, що ЗМІ Донеччини, усвідомлюють увагу усіх членів українського суспільства до тем, які висвітлюються в них, і це спонукає до певної стриманості в оцінках подій. Інформація подається оперативно й максимально, враховуються інтереси місцевих мешканців. Але водночас багато місцевих ЗМІ є заангажованими й залежними від позиції власника медійного ресурсу та редакційної політики. Журналісти також не схильні проводити ґрунтовні розслідування місцевої тематики, з аналізом причин, розвитку та наслідків ситуації, а тяжіють до короткого опису подій, що відбуваються. Ще одним негативним аспектом є відсутність факт-чекінгу перед подачею інформації.

Можливості для місцевих медіа від міжнародних донорів та інституцій Європейського Союзу

На панельній дискусії «Можливості для місцевих медіа від міжнародних донорів та інституцій Європейського Союзу» йшлося про можливості, переваги та перспективи надання грантів з боку Представництва ЄС та інших міжнародних організацій-донорів для українських ЗМІ. При обговоренні цього аспекту роботи медіа Донбасу було висвітлено окремі проекти, які вже реалізовано в регіоні в межах грантових угод технічної допомоги, а також окреслено причини, які спонукають міжнародних донорів надавати фінансову та організаційну допомогу українським ЗМІ.

Було заявлено про намагання розширити європейський досвід функціонування незалежних та професійних медіа на Донбасі та в Україні. Зважаючи на те, що на фінансування грантових програм витрачаються фінанси європейських платників податків, від українських реципієнтів очікують ефективного використання фінансування на розбудову професійних медіа, зокрема в регіонах, задля формування безпечного та стабільного інформаційного середовища, яке сприятиме деескалації конфлікту.

Давід Стулік, прес-аташе делегації Європейського Союзу, коментуючи підтримку Форуму з боку Представництва, зауважив, що ЗМІ несуть «велику відповідальність за те, щоб будувати мости, шукати шляхи, як цей конфлікт вирішити». Звичайно, не все залежить від журналістів, але інформаційна складова конфлікту дуже важлива. В цьому процесі дуже важлива роль якісних медіа, котрі мають відмовлятися від «мови ворожнечі». Саме тому ЄС допомагає на інституційному рівні, у тому числі у впровадженні нової інформативної бази, роздержавленню та створенню ринку ЗМІ за рахунок численних грантових можливостей для медіа.

Давід Стулик також зазначив, що для ЄС ситуація на Сході залишається пріоритетною. У 16 областях країни існують інформаційні Представництва ЄС, які допомагають із контентом. Яскравим прикладом є «Медіа-платформа» для створення контенту російською мовою та розповсюдження його не лише на Сході України, а й у Грузії, Молдові, Білорусі. В межах проекту «Європейська правда» місцеві журналісти мають можливості працювати з великим грантом від ЄС через субгранти, спрямовані, насамперед, на висвітлення реформ, що відбуваються в регіоні.

Для того щоб медіа мали змогу ефективно використовувати ті ресурси, які їм пропонуються міжнародними донорами, існують посібники з технічної допомоги. Так, наприклад, американською програмою USAID створено відповідний аналог, який можна безкоштовно завантажити й використовувати. Описуючи донорські програми, Вікторія Марченко, керівник програм розвитку громадянського суспільства та незалежних медіа Агентства США з міжнародного розвитку, зауважила, що великі донори теж використовують підходи ЄС: проекти виконуються великими організаціями, які надають локальним допомогу у трьох можливих варіантах: фінансування, організаційний аспект (створення) та подальший професійний розвиток. Одним із вдалих прикладів роботи програми спікер назвала проект «Голос місцевих ЗМІ», який виконує медіаконсорціум під керівництвом Фундації Томсон.

Проект пов’язаний з тим, що перешкодою до створення сюжетів чи публікацій про ВПО може бути їхня неконтактність, як розповідали самі журналісти. Олена Садовнік, координатор цього проекту, зауважила, що з допомогою гранту було створено онлайн-платформу, і переселенці після її перегляду почали йти на контакт з медіа.

Олег Пастухов, експерт Фонду підтримки ЗМІ посольства Сполучених Штатів Америки в Україні, розповідав про інші принципи роботи з грантодавцями, про систему невеликих грантів, до 25 тис. дол. Його фонд розпочав фінансування ЗМІ у 2001 р. у форматі регіональних конкурсів. Завдяки діяльності Фонду 120 газет отримали можливість створити власні сайти й функціонувати в онлайн-режимі. Для східних медіа організація за 3 роки провела два великі конкурси. Цікаво, що поряд з невеликими місцевими ЗМІ, гранти від Фонду отримали такі потужні організації, як «Детектор медіа», «Українська правда», «Громадське телебачення» та «Громадське радіо».

Німецькі фонди виділили близько 45 млн євро на підтримку громадянського суспільства в різних країнах, у тому числі в Україні. Для Німеччини та ЄС пріоритетами в контексті подій на території України залишається відкритість та можливості висвітлення новин для ЗМІ, тому більшість німецьких програм пов’язані з фінансуванням ЗМІ й спрямовані на формування незалежних та плюралістичних медіа, які демонструватимуть високі професійні стандарти, професійну етику, зауважив Матіас Конрад, перший секретар Посольства Німеччини в Україні. Не меш важливим чинником для отримання гранта спікер назвав бізнесовий аспект і вміння опрацьовувати фінанси.

На панелі, окрім питань, пов’язаних з можливостями отримати фінансування і взяти участь у конкурсі, обговорювали досить болючі для українських медіа теми, наприклад, проблему, що виникла через необхідність до 31 січня 2018 р. надати можливість комунальним ЗМІ стати самостійними. Прямого фінансування грантодавці на створення таких ЗМІ з комунальних не надають, тому пропонують звертатися до ширших за змістом конкурсів, хоча Фонд розвитку ЗМІ мав програму, в рамках якої надавав підтримку на приватизацію ЗМІ, але на той період уряд ще не ухвалив це рішення. Проводилися тренінги та навчання, спеціальний конкурс не оголошується, але є можливість отримати додаткову інформацію про процес приватизації, зазначив Олег Пастухов. Задля допомоги у вирішенні цього питання локальні медіа ще можуть звернутися за допомогою до програми «У-медіа» та до Інституту розвитку регіональної преси.

Цікавим аспектом надання грантової допомоги є також захист від «тролів» – організацій, які за рахунок грантодавців можуть розповсюджувати неперевірену та неправдиву інформацію. Спікери зауважили, що їхні організації використовують механізми інформаційного захисту, але, на думку Олега Пастухова, актуальність проблеми «грантоїдства» мінімальна у порівнянні з часами Віктора Януковича.

Таким чином, регіональні медіа охоче використовують ресурси, що надаються міжнародними партнерами, маючи належне обґрунтування власних ідей та можливості його втілення. Кількість програм, які надають грнатодавці, достатньо велика, тому для локальних ЗМІ є сенс продовжувати діяльність у цьому напрямку.

Висновки

Робота ЗМІ на Донеччині визначається значним плюралізмом у підходах щодо висвітлення конфлікту, при цьому рівень використання «мови ворожнечі» залишається умовно низьким (в контексті проведеного дослідження регіональних ЗМІ);

журналісти локальних медіа демонструють високий рівень невпевненості щодо професійних орієнтирів, намагаючись, з одного боку, дотримуватися правил професійної етики, але з іншого – працювати в межах редакційної політики, яка заохочується власником того чи іншого видання;

брак інституцієлізованих редакційних практик, у межах яких висвітлюються пов’язані з конфліктом теми, стає причиною того, що інформація подається занадто лаконічно або описово, без серйозної аналітики;

низький рівень інформованості тих, хто приймає рішення щодо Донеччини на центральному рівні, спричиняє прийняття необміркованих та нераціональних рішень та появу неякісних матеріалів з висвітлення конфлікту;

активність окремих журналістів, багато з яких є вихідцями з регіону і добре розуміють весь контекст проблем, інтереси всіх сторін, пов’язаних з конфліктом, і часто відвідують зону конфлікту, – є вагомим особистісним фактором роботи ЗМІ.

Рекомендацiї

Однією з ключових проблем роботи медіа, які проявилися в процесі роботи на «Донбас Медіа Форумі», стали складності процесу комунікації та неузгодженість підходів щодо висвітлення місцевої тематики. Тематика, яка позитивно сприймається на підконтрольній території (військові, утримання позицій, захист цивільного населення), не завжди сприймається позитивно тією частиною населення, які мешкають у «сірій» зоні, або на території, підконтрольній «ЛДНР», поблизу від зони бойових дій.

Протягом 2017 року відбулися якісні зміни споживачів інформації, яких можна умовно розділити на три групи. Перша група споживачів потребує однозначних думок та позицій у публічній інформації, друга сприймає адаптовані під конкретні проблеми матеріали (наприклад, інформацію про перелік документів, необхідних для отримання пенсії тими, хто мешкає на тимчасово окупованій території тощо), третю групу цікавлять матеріали, у яких інформація висвітлюється критично, з великою кількістю фактів та з високим ступенем факт-чекінгу. Як можна бачити, інтереси першої та третьої групи споживачів інформації суперечать один одному, при цьому інтереси третьої групи становлять основу для суспільного діалогу.

Для налагодження діалогу та вирішення проблеми узгодження принципів подання контенту про події на Донеччині, потрібно вжити заходів.

Щодо протидії «мові ворожнечі» та формування змістовного контенту:

– підвищення медіа-культури журналістів шляхом участі у заходах з підвищення професійної майстерності;

– відмова від створення заангажованих матеріалів і подальше вкорінення стандартів професійної етики у діяльність журналістів;

– впровадження системи постійного моніторингу щодо використання «мови ворожнечі» у матеріалах місцевих ЗМІ.

Щодо поліпшення комунікації представників влади, ЗМІ та громади:

– пошук нових форм комунікації між представниками влади, ЗМІ та представниками громадськості, такі як виїзні майданчики тощо;

–  підвищення soft skills представників влади та журналістів ляхом спільної участі у спеціалізованих тренінгових програмах;

– вироблення загальнодержавних та локальних стратегій висвітлення конфлікту в контексті загальної інформаційної політики країни; створення внутрішніх «кодексів етики»;

Щодо можливостей міжнародних організацій поліпшити медіа-ситуацію на Донеччині:

– удосконалення професійних стандартів представників місцевих ЗМІ шляхом стажування у відповідних міжнародних організаціях, які сприяють підвищенню професійного рівня журналістів;

– використання можливостей грантодавців для зменшення тиску власників медіа на редакційну політику та процес висвітлення новин локальними медіа.