Як це — робити якісну журналістику в умовах війни? | DMF 2024

Представники українських медіа поділилися своїм досвідом роботи. 

Якісні медіа — це відповідальні медіа, які думають про своїх героїв окрім команди і своєї роботи. Так вважає Олена Лептуга, головна редакторка й співзасновниця медіагрупи “Накипіло”, голова ГО “Харківський кризовий інфоцентр” (Харківська область). 

“Відповідальність — з ким ти будеш говорити. Наприклад випускаючи інтерв’ю з членом російського легіону “Свобода”(воює проти російської армії здебільшого на території РФ, — ред.) ми маємо намір не вихваляти, а показати, що і такий напрям є”, — розповіла вона. 

Іноді буває важко працювати з новинами, коли журналісти вже знають, що і де сталося, а офіційні джерела замовчують інформацію. Про такі проблеми в роботі ЗМІ розповів шеф-редактор сайту “Новини Донбасу” (Донецька область) Богдан Каркачов. Так, в комунікації з чиновниками виникають конфлікти через брак інформації.

“Ми зтикалися з паралельною реальністю, описаною у прифронтових містах, де за даними влади ніби нічого не відбувається. Але ж журналісти дізнаються від своїх кореспондентів про проблеми того чи іншого міста, — відмітив Каркачов. 

Як приклад він згадав нещодавній випадок в своїй роботі. 

“Я прямо заявив прессекретарці одного з прифронтових міст — невже ви живете в паралельній реальності, що від влади є інформація лише про умовне озеленення міста. Певно, на мене образилися, але з часом від адміністрації цього міста все ж почала  з’являтися інформація про те, що закриваються якісь підприємства, проводиться евакуація населення і так далі. Тож я думаю, така робота преси з місцевою владою теж дає свій ефект”, — вважає Каркачов. 

Головний редактор ТРИБУН (Луганська область) Олексій Артюх розповів про нюанси роботи з інформацією, яка надходить з окупованих територій. Адже це теж питання відповідальності і якості. 

На окупованих територіях Луганщини, особливо таких містах як Лисичанськ, Рубіжне, Сєверодонецьк, глушать сигнал. До того ж ситуацію в містах контролюють ФСБ. Якщо раніше там було “МДБ ЛНР”, то зараз це російська структура і методи управління територію змінилися. 

Артюх розказав, що окрім методів роботи OSINT журналісти видання використовують власні джерела з окупації. 

“Ми намагаємося максимально захистити свої джерела. Якщо є невеличка загроза, що людина може постраждати, ми не публікуємо інформацію від неї. Але вся інформація маж своє призначення”, — відмітив Артюх. 

Це вкрай важливо, адже окупанти використовують все репресивні методи управління захопленими територіями. Однак жителі окупації, часто анонімно, звертаються до українських медіа, що пишуть про ці території. 

“Іноді наші журналісти просто спілкуються з людьми з окупованих територій, щоб їх підтримати. Були і такі випадки, коли під виглядом простих людей з нами намагалися спілкуватися представники ФСБ. Ми розуміємо, що йде війна і такі випадки можуть бути”, — додав Артюх. 

В Херсонській області є декілька незалежних медіа. 

Єлизавета Жарких, заступниця головного редактора “Вгору” (Херсонська область) вважає, що робота незалежних медіа повинна вливати. Якщо цього не відбувається, то робота — марна. Часто доводиться ставити незручні для влади запитання. 

“Ми маємо зрозуміти, що ми маємо право спитати. Чомусь нам здається, що є обмеження під час війни. Але питання корупції, бюджетів, відповідей на запити, що робить конкретний чиновник на місцях — дуже важливо ставити”, — зауважила Жарких.

Вона підкреслює, що треба комунікувати з владою і не варто це плутати це з дружбою. 

“До нас на стріми ходять представники влади. Ми комунікуємо. Ми пишемо запити, ставимо складні питання. Наприклад, ми не можемо сказати, що не існує будівництва якогось укриття, якщо воно дійсно є. Воно має добру мету — захистити людей, але під час будівництва в домівки цивільних людей, що знаходяться поряд, тепер прилітає все більше російських дронів. Це проблема, яку треба озвучувати і ми це робимо. Не завжди ми отримуємо від влади відповідь. Якщо ніхто не хочу взяти на себе відповідальність, про це теж варто сказати”, — розповіла Жарких. 

Не нашкодь — це головне правило ЗМІ під час війни. Особливо у гонитві за великою кількістю переглядів. На цьому акцентувала заступниця командира “Армії TV” Шарлотта Хмельницька.

Вона відзначила, що важливо пам’ятати, що сьогоднішні військові — це колишні спортивні тренери, архітектори, медики, тобто люди цивільних професій. І часто цивільні журналісти ставлять військовим питання, яких не варто ставити. Як приклад: “Скільки людей ти вбив(ла) на війні?”.

Ще один вадливий аспект роботи саме якісних медіа висловила операційна директорка “Кордон.Медіа” (Сумська область) Надія Сороколіт. 

“Для того, щоб робота журналіста була якісною, люди які працюють в медіа, повинні бути відпочивші. Хтось скаже, у нас зараз війна. Але як показала практика, якщо журналіст в порядку, його фізичний і психологічний стан в нормі, то і сюжети будуть класні, і будуть відгукуватися аудиторії”, — зауважила Сороколіт. 

Баланс в роботі з владою і військовими, а також ексклюзив від редакції зроблять роботу ЗМІ якіснішою, вважає вона.

“Сила регіональних медіа в тому, що вони знаходяться на місцях. Всю інформацію яку ми публікуємо — це ексклюзив”, — додала Надія Сороколіт.