Виступ голови правління громадської організації Донецький інститут інформації Олексія Мацуки на засіданні з нагоди Дня громадянського спротиву Донбасу.
Варто згадати про роль журналістів, які висвітлювали події на початку так званої «русской весни», і про те, що наша редакція стала однією із перших, хто потерпав від репресій з боку самопроголошеної влади Донецька. Ті журналісти, які працюють сьогодні там, вони виконують героїчні функції - збираючи, документуючи, описуючи те, що відбувається на непідконтрольній території. Також важливо зазначити роль тих проектів, які створювалися з інформування громадян під час березневих подій, квітневих подій 2014-го року, коли журналісти само організовувалися і робили прямі трансляції, стріми і так далі.
Власники телеканалів, і редакції, і окремі журналістські колективи вони винесли певний досвід з тих подій про роль ЗМІ під час доленосних ситуацій, з якими стикається Україна. І сьогодні протягом чотирьох років проводимо «Донбас Медіа Форум», під час якого постійно проговорюємо цю роль, стандарти, етику, неприпустимість використання мови-ворожнечі, говоримо про те, як журналісти можуть бути корисними, ефективними і впливовими в процесі побудови миру і взаємопорозуміння в суспільстві. Це завдання номер один. Наш обов’язок номер два — думати про те, що з цим робити далі, як будувати мости з населенням непідконтрольних територій, як доводити те, що Україна — ефективна країна, як нам показувати це людям, які залишаються зневіреними в тому, що їх покинули один на один з угрупованнями.
Завдання номер три — це те, що в Україні 60% населення вважають, що мешканці непідконтрольних територій є заручниками ситуації. Якщо ми так вважаємо, то нам необхідно кидати певні механізми і речі, які врятують там людей. Якщо людина тоне, то їй кидають рятівний круг. Якщо ми бачимо якусь несправедливість — ми, журналісти на передовій, завжди реагуємо на це, тому що у нас таке гостре відчуття несправедливості. І тому, звичайно, ми як і 2014-го року, так і 2018-го року фактично фіксуємо весь той «беспредел» (є таке слово, яке дуже гарно описує стан певних речей), який відбувається на непідконтрольній території.
Звичайно, що керівники тих територій не хочуть сприймати позицію незалежної журналістики, вони не бачать в нас користі, тому що знають, що від незалежного контенту, це як незалежний аудит, який проводиться, вони будуть страждати, а їх пропагандистські моделі будуть руйнуватися.
Звичайно, сьогодні працювати там — це виклик для кожного незалежного журналіста, який їдучи туди усвідомлює всі ризики, з якими може зіткнутися. Тому ми сьогодні ведемо цю політику підтримки журналістів, які працюють саме з питаннями непідконтрольних територій, і на сході України, журналістів, які продовжують свою професійну діяльність, і кожного року проводимо «Донбас Медіа Форум».
Я думаю, що під час активних бойових дій, ми проводимо його за 100 кілометрів від лінії зіткнення, і це також дуже яскраво підкреслює, що тут ми можемо про це говорити, про такі страшні речі, як конфлікт, війна, а там, на жаль, журналісти не можуть відчувати себе в такій безпеці.
Важливим є необхідність показувати громадянам України інформацію про ті події, які були в 2014-му році були в місті Донецьку, Луганську, тому що тут, на жаль, так само як будь-яке людське суспільство, дуже гарно сприймає міфи і дуже погано — раціональну інформацію, сприймаються дуже гарно фейки, і дуже погано сприймаються факти, але факти реально мають значення.
Ті факти, які ви, як Міністерство інформаційної політики, маєте демонструвати, ті історії про людей, які проводили ці події в Донецьку, які організовувалися, які самоорганізовувалися — це для вас завдання номер один, тому що в Україні, на жаль, тема Донбасу дуже політизується. Саме слово Донбас стало маркером для певних політичних кіл, окремі політики використовують нас з вами, всіх, хто з Донецька, людей, які в Донецьку, задля здобутків, політичних дивідендів. Цього ні в якому разі припустити не можна. А щоб це мінімізувати і знизити токсичність необхідно показувати історію спротиву донеччанза всі роки, що Донецьк — це Україна, громадяни там — українські, що люди, які сьогодні там мешкають — вони також наші громадяни, і що все що там відбувається — це результат зовнішньої окупації і окупаційної влади, яка сьогодні намагається тримати людей в заручниках. І тут я скажу як не журналіст, а як громадянин, що завдання України — бути максимально ефективною для кожного з тих, хто сьогодні живе на непідконтрольній території. Тому що там люди сприймають нас не просто, як тут ми йдемо по Хрещатику і думаємо про своє, а вони дивляться на нас, як на силу, яка може прийти і навести порядок, і принести з собою справедливість.
Коли люди бачать, як не працює наша демократія, з якими складнощами стикається наше громадянське суспільство, коли вони бачать, які викликають дискусії питання про цінності, які ми декларували на Майдані, і декларуємо нашими громадськими організаціями-рухами, то вони там, звичайно, думають, що це треба відкидати, тому що це незрозумілі моделі, це хаос. Але ми нікуди не можемо подітися від цієї дискусії. Тому питання в тому, як кваліфіковано, грамотно проводити внутрішньогромадянську дискусію всередині країни, будувати діалогові майданчики, закликати людей до цих переговорів один з одним, толерувати ці різні позиції, знаходити шляхи для порозуміння.
Журналісти для цього можуть відмовитися від токсичного контенту, відмовитися від мови ворожнечі, відмовитися від навішування ярликів і образ до певних категорій населення. Стейкхолдери та інші чиновники можуть більш відповідально відноситися до своєї роботи з питання реінтеграції мешканців непідконтрольної території. На жаль, сьогодні план реінтеграції фактично не виконано, який було затверджено урядом. Його необхідно доопрацьовувати, необхідно ще більше тиснути на те, щоб він реалізувався. Закликаю всі громадські організації, політиків, депутатів долучатися до тих діалогових програм, які сьогодні вже є в Україні, розширяти і надавати їм статусу трендового майданчику і виводити з маргіналій.
