UA
Проєкти Новини Контакти
Головна
Новини
Мацука: Медіа-проекти “ДІІ” беруть на себе лідерство у відповідальній журналістиці на Донбасі
Новини 30 вересня 2017

Мацука: Медіа-проекти “ДІІ” беруть на себе лідерство у відповідальній журналістиці на Донбасі

Голова правліня громадської організації "Донецький інститут інформації" Олексій Мацука зустрівся зі студентами вищих навчальних закладів, які були переміщені з непідконтрольної території Донбасу. Захід ініціював Інститут Кенана. Наводимо головні уривки з виступу Мацуки:

Олексій Мацука - Мене звати Олексій Мацука. Я голова організації, яка називається «Донецький інститут інформації». В 14-му році у нас в Донецьку було дуже важко розповсюджувати інформацію, яка не була в контексті владному і того, що називається, з цензурою. Наша гіпотеза – маємо розвивати інтернет-телебачення, тому що Ютюб і Фейсбук неможливо заблокувати. Можливо, але їх не блокують. І люди мають доступ через всі мережі до інформації, до того, що відбувається з ними. Ви знаєте, що в «ДНР» і «ЛНР» МГБ працює, щоб не розповсюджувалась інформація звідти така, яку вони не можуть перевірити і поставити цензуру, що це можна розповсюджувати. Нетоксичний контент не такий популярний, як токсичний контент, який виробляють певні канали в Києві, з цими програмами, які називаються дуже специфічно, наприклад, «Антизомбі». Тобто ця програма направлена на те, щоб показати, що в Донецьку зомбі, а ми робимо антизомбі. Це дуже популярний вид ненависті через медіа. І наші ЗМІ (Громадське ТБ Донбасу, Новости Донбасса) відмовляються навмисно від такого, втрачаючи рейтинги. Але ми розуміємо, що необхідна відповідальна журналістика. І ми беремо на себе лідерство в цій відповідальній журналістиці на Донбасі. І ми можемо показати власний приклад. Ми можемо сказати людям: «Дивіться, що ми відмовляємось від певного агресивного контенту, від певних ярликів, які ми можемо насаджувати». У нас були колеги з Югославії колишньої. І вони казали: «Ви за 80 кілометрів від лінії зіткнення і непідконтрольних територій і ви обговорюєте в Слов’янську або в Маріуполі такі питання, які в Югославії, в Сербії, в Косово ми обговорюємо після 25 років після конфлікту».

Тобто це також показує, що ми ідемо дуже великими кроками до того, щоб у нас була професійна журналістика в суспільстві. І такі редакції, як наша, Громадське телебачення і інші редакції, Громадське радіо, вони є локомотивами для того, щоб журналістика стала якісною, щоб дійсно стала такою, яка може змінювати наше суспільство не на агресивне поле, а на більш помірковане, на таке, що можна обговорити це і там, де можна вийти в телестудію, в телешоу, замість того, щоб брати зброю і іти воювати на площі Леніна в Донецьку. Наша редакція дотримується таких принципів: давати більше слово миротворчим ініціативам, давати більше слово звичайним людям, давати можливость виступити тим, хто може дати якісну експертизу, що трапилось з тим чи іншим фактом. Так, це інколи може виглядати не дуже цікаво, не як телесеріал або як сюжет «Vice news» з лінії зіткнення. Це може виглядати як експертиза певного питання. І це не дуже широка аудиторія. Але ми думаємо, що ми можемо створити умови для того, щоб у людини, яка почне думати про те, що з цим питанням чи з цим питанням, був шанс отримати цю інформацію.

Нема такого каналу в Україні, який би давав нам нормальну, якісну картину того, що відбувається в суспільстві. Зрозуміло, що споживач хоче отримувати це. Я не знаю таких людей, хто хоче, щоб його обманювали. І де йому брати це? Включати суспільне телебачення «УТ-1» сьогодні можна. Але чи дає відповідь цей канал на питання, які ми чуємо з Донбасу, зі сходу України? Я думаю, що ні. Це моя думка особиста. З Криму питання, які люди задають, ви не побачите на «УТ-1» нічого про це. Нема жодного ток-шоу на національному каналі суспільного мовлення, яке б відповідало на питання: а що з нашими громадянами в Донецьку сьогодні? І ми бачимо, що тут треба працювати абсолютно по всіх напрямках. Перше – це контент наш. Друге – це робота з аудиторією. Третє – це робота з новими професіоналами і кадрами, журналістами, які приходять у професію. Четверте – це робота з травмованою частиною суспільства після всіх цих подій, які на війні і так далі. П’яте – це робота з тими, хто сплачує за цей контент, донорами нашими: роз’яснювати нашу позицію, зустрічатися, пояснювати, чому саме так маємо робити. І все це лягає на нашу організацію. І ми дуже навантажені цією роботою. Ви просто собі не уявляєте, скільки. Ми зустрічаємось постійно з людьми в цих регіонах, зі студентами, з викладачами, з журналістами майбутніми, з професійними журналістами і намагаємось донести одну просту думку про те, що журналістика має повернутися до етики, до стандартів, до того, що журналістика може виконувати функцію миротворчості також. Чому б і ні? І журналістика може бути інструментом для того, щоб ми змогли подолати недовіру в суспільстві.

Дуже багато навколо нас подій, планів, роботи, дуже багато інформаційних приводів. Треба бути одномоментно в декількох місцях. Дуже гарно одна фраза дає відповідь, як це все скомпонувати навколо себе: маю бути там, де необхідність в цьому є найвищою, тобто де потреба в цьому є найвища. Де я можу змінити ситуацію реально своїми силами? Де я маю бути, наприклад, коли відбувається щось на Донбасі? В Слов’янську, щоб мати доступ до людей, до переговорів з ними, до КПП і так далі? Де я маю бути, якщо я розумію, що завтра молодь прийде, і є шанс змінити журналістику в Україні? І молодь буде йти до редакцій. Маю працювати в університетських аудиторіях, щоб розповісти їм про наші помилки і наші погляди на це. Де я маю бути, якщо відбувається якась несправедливість з колегами-журналістами? В суді, звичайно, з цими журналістами, бо це наші колеги, це наш цех. Де я маю бути, щоб бути максимально корисним? Це найголовніше питання, яке можна ставити кожного ранку, дивитися адженду свою на день, саме туди виїжджати і бути там. Або де я маю бути, щоб якість нашого контенту покращилась, і наше відео стало більш впливовим? В редакції, відповідно. І взяти на себе функцію ще більше редакторську для того, щоб наші журналісти мали відповідальність за той контент, який вони роблять. Тому цей принцип дає нам відповідь, що ми можемо зробити більш якісно для подолання цієї чи іншої кризи, де ми маємо бути в той чи інший момент.

Слухач - Що тоді примусило молодого студента політології Олексія Мацуку стати журналістом в Донецьку, ще й таким журналістом, який плив проти течії? Було ж зручніше задавати Януковичу «soft ball question», м’які запитання, грати з тою владою в піддавки, не мати спалену свою машину у себе під вікнами.

Олексій Мацука - Мій мотив основний був в тому, що я хотів реально змінити ситуацію щодо свободи слова і з доступом до інформації. Тому що, коли я був в Донецьку, було нереально отримати якісь дані, розслідування провести. Але «step by step» ми почали це робити. Місцева влада почала нас помічати. Вони почали вживати засоби підкупу до нас. Але мотив все одно був один - що я можу змінити і як це буде впливати потім на суспільство.

Слухач - Пане Олексій, я хотіла вас запитати про безпеку журналістів. Наскільки ви ризикуєте журналістами? Чому ідете на цей ризик?

Олексій Мацука - У нас дуже розгалужена система залишається там в Донецьку, тому що ми місцеві самі. І у нас залишаються люди, які не були публічні протягом десяти років. Дуже багато фрилансерів, хто залишився. Не всі виїхали. Ми працюємо по наших старих схемах фактично з людьми, тобто це нормально. Також ми бачимо, що є бажаючі працювати з нами, нові люди, які приходять в професію, хто бачить наші програми, виступи, хто їздить туди. Дуже багато людей їздить туди. Безпека – це номер один. Якщо безпека порушується, то ніхто нікуди не їде і нічим не займається, тому що найголовніше – безпека журналіста.

Слухач - Чи є у нашої держави певний єдиний консолідований ефективний міф, який ми могли б транслювати на тій території, щоб підвищувати легітимність української влади?

Олексій Мацука - Я думаю, що єдине, що ми можемо зробити, це запускати на центральному українському телебаченні шоу, направлені на Крим окупований і на Донбас, і актуалізувати питання з тим, що відбувається, але дуже ретельно підбирати спікерів, які будуть давати реальну оцінку, а не політичну, не популістичну, а давати конкретні дані, як ОБСЄ працює. Наприклад, я пропонував зробити на «УТ-1» ще в 14-му або в 15-му році на Новий рік привітання мешканців Донецька і Севастополя з Новим роком від всієї України. Все, у нас немає іншої проблеми в країні як війна. Які реформи, яка ситуація з інвестиціями? У нас війна іде в країні. Тобто перше, що нам потрібно зробити, - вирішити мирним шляхом цю ситуацію, подолати цю ситуацію.

Поділитися:
Останні публікації