Організатор DMF Олексій Мацука про мету цьогорічного Форуму в Харкові. Інтерв'ю НВ

Організатор DMF Олексій Мацука про мету цьогорічного Форуму в Харкові. Інтерв'ю НВ

Голова правління громадської організації “Донецький інститут інформації” Олексій Мацука в ефірі радіо “НВ” розповів про підготовку до “Донбас Медіа Форуму”, який відбудеться 5-6 вересня у місті Харкові. Наводимо частину запису з прямого ефіру, який відбувся 23 червня.

Ведучий Павло Новіков: Я ж продовжую спілкуватися з Олексієм Мацукою. Він є головою правління "Донецького інституту інформації”, журналіст, людина, яка в тому числі організовує “Донбас Медіа Форум”. Трошки про форум якраз зараз хотілося б поговорити. Але до того ми зачепили якраз оцю інформаційну тріаду інформаційних каналів, які для дуже багатьох людей створюють альтернативну реальність. Чи реальність лишається тою самою, але її трактування в іншому?

Мацука: Мова про вибірковість. Транслюються вибірково певні події, певні заяви. Трактування подій відбувається виключно певними спікерами, а гостям в студії відводиться інша роль - коментувати спікерів. Маніпуляції відбуваються навіть на такому рівні, наприклад, журналіст підводиться - хто був найбільший «драчун» у Раді, хто найбільше бився, сварився. Показують Олега Ляшка, але не показують, як Олег Ляшко бився з Юрієм Бойко, а показують інші картинки, тобто щоб не дискредитувати Бойка.

Ведучий: Тобто до вибору подій, які підлягають висвітленню, люди підходять вибірково. Я колись пояснював своїм дітям про точність в журналістиці. Умовно прийшли ми до Олексія в гості і хочемо зробити сюжет на тему чи добрий він господар. І він, як нормальна людина, запросив нас до столу, дав нам чаю, якихось пєчєньок. Ми попили той чай, він зібрав посуд в мийку. Ми в цей момент робимо кадр і кажемо: «Ну, дивіться ми прийшли до Олексія, а у нього брудний посуд. Який він господар?». Або навпаки: ми приходимо до Олексія, він, насправді жахливий господар, у нього постійно гармидер. Коли він щойно помив чашки, то ми робимо кадр і кажемо: «О! Дивіться, чистота! Який він господар!».

Мацука: Так, це і є вибірковість подачі інформації. І для нас, для журналістів, дуже важливо якраз показувати всі сторони життя. У глядача є всі шанси сьогодні отримати повний пакет цих зрізів, розуміючи, що кому належить, хто і в якій тональності буде висвітлювати той чи інший факт. Отримати таку інформацію дуже просто. Питання в тому, чи є бажання у аудиторії слідувати традиціям професійних медіа. Різні опитування показують, що на питання «чи готові ви вчитися основам медіа-грамотності?» Більшість відповідає – «ні». «Чи хочете ви отримувати незалежні новини?» - більшість каже «так». Але як ви можете отримувати незалежні новини, якщо ви не розумієте, де незалежні, а де залежні. Тому «Донбас Медіа Форум» проходить вже 5-й рік поспіль саме для журналістів. Цього разу будемо говорити і про вибори, про кількість «джинси», про кількість маніпуляцій, бо часто журналісти під час виборів змінюють своє амплуа з журналістів на пропагандистів .

Ведучий: На піарників, напевно?

Мацука: Саме на пропагандистів певних центрів або просувають певні ідеї, наративи. Мені, як журналісту, це не дуже подобається, бо я не хочу бути прислугою для певних цих центрів, розумієте, щоб мені хтось диктував, що є істиною. Тобто я сам не знаю, що є істиною, бо я людина, сприймаюча світ, я шукаю цю істину. Звичайно, що я можу помилятися, але якщо ми журналісти, то ми в разі помилки, маємо вибачатися за ці помилки і шукати нові шляхи для пошуку істини. Наша мета на Форумі - дати можливості для професійного середовища, створити безпечну територію для спілкування всередині журналістського цеху хоча б на одну добу. Жоден з олігархічних каналів не робить цього, бо безпечні розмови для співробітників - це не їх мета. А жоден з незалежних ньюзрумів не може це зробити через брак фінансування або ресурсів. Тому ми об’єднуємося з іншими журналістами і шукаємо відповідь, як же, наприклад, під час наступних виборів вам менше “джинсувати”. І, знаєте, є позитивна тенденція в місцевих регіональних ЗМІ. На Донбасі з’являються незалежні ньюзруми, є редакції, які відмовляються від отримання грошей від розміщення “джинси”, а чесно маркують політичну рекламу, а не приписують що це “політична платформа”, або “політичний погляд” - це такі хитрощі, маніпуляції, а по суті прихована реклама. Це і є складові довіри.

Ведучий: До речі, про довіру, і це, напевно, найважливіша штука, тому що у нас, як мені здається, в Україні дуже мало працює інститут репутації. Чи багато було журналістів, які брехали? 100%. Чи пам’ятаємо ми«мочильні», інакше їх не можна назвати, програми 2004 року, які вели Корчинський і Джангіров. Програма називалася «Проте», де просто кожного вечора після новин «мочили» Віктора Ющенка, тоді ще кандидата у президенти. Що подібні люди все одно залишалися в комунікаціях.

Мацука: Бо у них є свої прихильники. Люди сьогодні об’єднуються не навколо, на жаль, наших журналістських стандартів, про які я сказав щойно, а навколо емоційних меседжів. Тобто, якщо я відчуваю, що мене хтось образив, наприклад, то я буду відповідати на цю образу і люди навколо мене будуть об’єднуватися як навколо транслятора подібної реакції. Але я прихильник того, щоб саме медіа були об’єднавчими центрами навколо стандартів журналістської етики та професійного підходу до висвітлення подій. Є примітивний приклад, але, тим не менше. Є лікарі, і якщо цей лікар буде показувати, що він голосує за х, у, z і тому я буду до нього ходити. Ні, я ж до нього ходжу по інших причинах, так? А у нас, на жаль, люди ходять на ті майданчики медіа, які транслюють ті ж реакції, що є у аудиторії.

Ведучий: У нас люди можуть обрати лікаря чи відмовитися тільки через те, що цей лікар так проголосував чи інакше.

Мацука: Або якщо лікар підтримує Супрун або ні. Так? А, насправді, ми хочемо, щоб до ЗМІ ходила аудиторія саме через те, що це ЗМІ, а не майданчик з відображенням ваших емоційних зворушень. Довіряти тому чи іншому автору чи медіа можна тому що виготовлений контент відповідає стандартам і логіці повідомлення професійного журналістського меседжу.

Ведучий: Інститут репутації, інститут довіри до ЗМІ. Наскільки це в Україні змінюється? Наскільки ми йдемо до побудови такої довіри, інституту репутації, коли збрехавши, ти вже просто не отримаєш роботу на жодному іншому каналі, бо ти вже не журналіст, ти вже пропагандист?

Мацука: Ми бачили на останніх виборах, що люди з дуже дивною, м’яко кажучи, репутацією були ведучими телеканалів, вони були мейнстрімовими спікерами, у них потім свої ютюб-канали з’являються. Знову таки, ця репутація формується у нашому з вами усвідомленні навколо того чи ми дотримуємось журналістських стандартів. А у частини аудиторії репутація формується навколо індикатору - чи наш контент відповідає їхнім емоційним травмам. Коли хтось на когось ображений, хтось пережив приниження і тоді від нас чекають на відповідь - хто хороший, а хто поганий. А це не є завданням журналіста. Навіть, серед таких незалежних депутатів міських рад, наприклад, на Донбасі. Вони вважають, що якщо ти незалежний журналіст, незалежне медіа, ти зобов’язаний бути ретранслятором саме їх світоглядних позицій. Чим же тоді ця логіка відрізняється від того, що ти зобов’язаний бути ретранслятором свого власника-олігарха або того, хто тобі персонально подобається з політиків?

Ведучий: Ну, це те саме, що вважати, що всі журналісти обов’язково мусять критикувати будь-яку владу… Стоп, чому критикувати? Раптом ти побачиш глюк в діях влади.

Мацука: Так, або журналіст має бігати за кимось, щоб покарати, бо це у радянській традиції журналістики була карна журналістика, коли ви отримували «сигнал» (у лапках) і писали фельєтони, які часто руйнували життя людям. На мій погляд, ми не маємо бути карними журналістами, а маємо відображати реальність такою, яка вона є.

Ведучий: До речі, випадок, який ти тільки що згадав, він же був і в реальності. Колись після чергового великого твору, написали критичну статтю в газеті «Правда» про Шостаковича.

Мацука: Так.

Ведучий: На той момент тричі лауреат Сталінської премії. Людині просто зруйнували долю. Його нікуди не брали, його ноти перестали виконувати по всьому Радянському Союзу.

Мацука: Так, не тільки Шостакович, а й інші стали заручниками сталінського погляду на журналістику. І я б не хотів сьогодні, щоб наші вітчизняні політики вважали нас їх рупорами. А на такі бажання маємо давати відповідь. Яку? Це розмови нашого цеху один з одним перед широкою аудиторіює.

Ведучий: Ну, і, напевно, розяснення для аудиторії, чому ми робимо, як ми робимо, що саме і в який спосіб. До речі, тут я мушу похизуватися, за останні багато-багато місяців, здається пару років, нуль випадків в редакції НВ будь-якої джинси. Ми це бачимо по незалежних моніторингах. Мені приємно хизуватись своїй аудиторії, що ми в цьому плані чисті. Тепер питання, знову ж таки, повертаємося до східного регіону. Чи є якась, на твою думку, потреба в специфічній інформаційній політиці там і якщо так, то хто б мав її здійснювати?

Мацука: Сьогодні ведуть дискусії щодо російськомовного телеканалу, про який говорив президент Зеленський. Моє особисте ставлення до цього, що акцент на мові робити зараз не надто важливо. Я думаю, що має бути білінгвістичний канал, коли є і українська мова, і російська мова в природньому вияві. Якщо хтось подає інформацію так або так, то на цьому не акцентувати увагу, бо це специфічність та унікальність нашої країни саме в переходах мови. І коли створюється такий штучний поділ, де, що, як, має бути, тоді, звичайно, це сприймається як опір і людина цьому протистоїть. Думаю, що так звана “особлива інформаційна політика” має завжди скептичний погляд з нашого професійного журналістського середовища. Тому що це завжди небезпека - редакція має “зрозуміти” що висвітлювати позитивно, а що виключно негативно. Такий підхід притаманний для піарників, пропагандистів. Чи ми, навпаки, маємо включати в порядок денний життя місцевих громад. Специфіка так званої інформаційної політики може бути виключно в тому, щоб інтегрувати життя маленького українця у загальнонаціональний порядок денний. Бо дуже цікаво знати настрої людини, наприклад, бібліотекарки у місті Покровську, яка спілкується з місцевим населенням, отримує циркуляри і формуляри від Міністерства щось впроваджувати, щось робити, а як це сприймається людьми, як вони реагують на настанови держави? Оце цікаво. Якщо цей процес буде називатись інформаційною політикою, то ок, нехай вона так і називається. Але мені здається, важливо «вшивати» людину в осмислення політичних процесів всередині країни, бо реформи, політика це і є наше реальне життя, а не ті вигадки, які нам намагаються нав’язати політики через їх фільтри, створені часто не з метою реальних змін (хоча це декларується кожним першим), а з метою отримання повноважень і влади.

Ведучий: Ця партія “за все хороше, але проти всього поганого”. Ця партія теж за "все хороше, проти всього поганого”. Просто хороше і погане кожен з них сприймає трошки по-різному

Мацука: Так, і є негативне сприйняття з радянських часів, коли партійний трек був окремо, а особисте життя- особистий трек був окремо. І людина могла бути комуністом, наприклад, членом компартії, при цьому в особистому житті критикувати Леніна на кухні, бо необхідно було десь знайти вихід для емоцій. Питання в тому, чи буде сьогодні окремо створюватися знову державний трек, і окремо особистий, і якщо так, то тоді буде якась нова «Слуга народу». Чи, все ж таки, влада зрозуміє, що вона влада для всіх, а не тільки для правих чи лівих. І якщо позиція буде державницькою, а не ідеологічно-партійною, тоді політика, можливо, стане побутовим треком.

Ведучий: Людянішою.

Мацука: Так.

Ведучий: Дякую за розмову. Завершився наш час у «Новому ранку». На радіо НВ Олексій Мацука, журналіст, голова правління “Донецького інституту інформації” і співорганізатор «Донбас Медіа Форуму» був у нашій студії.

0