Українська журналістика перед викликами пропаганди

Українська журналістика перед викликами пропаганди

Чи можливо дотримуватися правил журналістської етики в умовах суцільної пропаганди? На це питання шукали відповідь майстри журналістики в рамках панельної дискусії «Українська журналістика перед викликами пропаганди» cьомої міжнародної науково-методичної конференції «Сучасний простір медіаграмотності та перспективи його розвитку», яка відбулася у Києві 21-22 березня 2019 року.

Ведучим заходу був Валерій Іванов – доктор філологічних наук, професор, Президент Академії української преси. Довідка: Іванов Валерій Феліксович закінчив Луганський педагогічний інститут, за фахом «Історія». В 1988 році вступив до аспірантури КНУ ім. Т. Шевченка, де працює досі на посаді завідувача кафедри організації масово-інформаційної діяльності. Автор підручників та посібників з журналістської етики.

Особливо гостро постає проблема дотримання принципів журналістської етики напередодні виборів Президента України, коли від способу висвітлення інформації залежатиме думка електорату, а значить і доля держави. Іноді здається, що правда, обмежена етикою журналіста, не здатна протистояти безмежним фейкам пропагандистів. Учасники зустрічі довели, що за будь-яких умов варто бути гідним звання справжнього фахівця журналістської справи.


Розпочав дискусію Андрій Куликов, медіаексперт, очільник комісії з журналістської етики.

Довідка: Куликов Андрій Вікторович, закінчив КДУ ім. Т. Шевченка, за напрямком міжнародних відносин. Журналістську діяльність розпочав 1979 році в англомовному виданні «News from Ukraine», де пройшов шлях від кореспондента до головного редактора. В 1992 році продюсував радіо Української служби ВВС, з середини 1990-х працював в телевізійному медіапросторі України, є співзасновником «Громадського Радіо», де зараз очолює правління.

А. Куликов підкреслив, що нині майже половина успішних журналістів не має фахової освіти, у той час як більшість випускників журфаків свідомо не йдуть у журналістику. Отже, у цій галузі залишаються тільки люди, щиро закохані у свою справу, ті, що відчувають поклик нести людям інформацію. Андрій Куликов висловив занепокоєння, що поки йдуть конференції, форуми, круглі столи та інші тематичні заходи, на яких обговорюються проблеми дотримання журналістської етики, пропагандистська машина продовжує працювати та нівечить свідомість людей: «…поки ми обговорюємо, як протистояти, ми витрачаємо зусилля не на протистояння, не на опір, не на подолання, а на обговорення того, як це потрібно робити».

Навчання суспільства медіаграмотності, на думку Андрія Куликова, це дієва зброя проти пропаганди та фейкових новин: «Людина, яка вміє розрізняти якісний продукт, вона цей якісний продукт починає рано чи пізно споживати. І що наполегливіше їй якісний продукт пропонують, то раніше це відбувається».

Жартома називаючи себе «ветераном радянської зовнішньополітичної пропаганди», А Куликов відкриває таємницю – «Ахілесову п’яту» будь-якого пропагандиста: «…і сила, і слабкість пропагандистів і пропаганди у тому, що вони здебільшого вірять у те, що вони пропагують». Зважаючи на те, що сліпа віра значно слабша за глибокі знання, не підкріплена фактами, вона швидко згасає.

Андрій Куликов влучно порівнює якісну журналістику з фізкультурою, бо вона так само потребує щоденних систематичних «тренувань», заради досягнення успіху.

Продовжив обговорення Олексій Мацука – журналіст, керівник Донецького інституту інформації, засновник «Суспільного телебачення Донбасу».

Довідка: Мацука Олексій Віталійович за фахом політолог, закінчив Донецький національний університет економіки і торгівлі. До початку збройного конфлікту на Сході України мешкав та працював у Донецьку. Лауреат міжнародної премії «International Press Freedom Award» від організації «Канадські журналісти за свободу висловлювань». Олексія Мацуку було представлено, як журналіста «західного типу», який, працюючи за межами окупованих територій, зміг організувати мережу своїх ЗМІ на Донбасі, продовжує створювати збалансований медіа контент, що стосується, в першу чергу, життя пересічних громадян.

У своєму виступі О. Мацука підкреслив ключову роль у генеруванні та поширенні недостовірної замовної інформації саме приватні ЗМІ: «Я кажу, в першу чергу, про ті ЗМІ, які є приватними в Україні, які створюються часто саме для того, щоб розповсюджувати ті «меседжі» і негативи, які є замовленими з боку їх власника». Саме тому, на думку спікера, важливим є створення в Україні мережі суспільного мовлення і цей процес вже триває.

Олексій Мацука звертає увагу, що всі українці, а особливо мешканці окупованих територій, знаходяться під «пересічним вогнем» як російської пропагандистської машини, так і українських ЗМІ, що мають відверту прокремлівську чи сепаратистську спрямованість. За таких умов, суспільству вкрай важливо вміти протистояти навалі пропаганди: «…людина має фактично не споживати контент для розвитку, а вона має захищатись від такого контенту, який направлено на її знищення у певному сенсі, її ідентичності, її усвідомлення реальності навколо себе, і так далі».

Окремою тезою у виступі Олексія Мацуки є якість медійного продукту: «Роль журналістів – не примітивізувати певні речі в суспільстві». Як приклад, наводиться характер контенту ЗМІ стосовно 8-го березня. Завважується, що у медіа просторі, головним чином поширювалася дискусія: «Святкувати 8 березня чи ні?», у той же час коли: «… є інший вимір цієї ситуації – це боротьба за права жінок, це боротьба проти насильства над жінкою, це вимір ситуації, коли жінка хоче брати активну політичну участь у житті країни. І так далі». Тобто, важливі проблеми жінки у суспільстві журналістами підіймалися неохоче: «Я не побачив жодних активістсько - правозахисних рухів на фінальних тижневих програмах, не побачив адекватних коментарів про жіночі права і так далі. Зате, ми бачимо політичну інтерпретацію навколишньої дійсності». Зважаючи на те, що журналіст для пересічних громадян – це провідник у світ об’єктивної реальності, Олексій Мацука підкреслює, що особливо важливим є дотримання принципів журналістської етики під час масових пропагандистських атак на суспільство. Виключно важлива роль ЗМІ у мінімізації впливу ворожої пропаганди і, як наслідок, у визначенні долі держави є поза сумнівами.

О. Мацука, вважає, що суспільство втомилося від політики, людям важко сприймати навіть достовірну інформацію в політичній інтерпретації, тим паче, що її важко відрізнити від пропаганди. Завоювати довіру людей можна, висвітлюючи ті проблеми, які стосуються їх безпосередньо: «Якщо ви концентруєтесь на гуманітарному вимірі ситуації, на проблемах пересічних громадян, і так далі, це одразу змінює і руйнує оці пропагандистські моделі».

На завершення виступу, Олексій Мацука проанонсував черговий Донбас медіа форум, що проводиться п’ятий рік поспіль. Подія відбудеться в Харкові 12 – 13 липня 2019 року.


Наступним спікером був Володимир Мостовий – справжня легенда вітчизняної журналістики.

Довідка: Мостовий Володимир Павлович є випускником КНУ ім. Т. Г. Шевченка за спеціальністю «Журналістика». Має 52 роки стажу журналістської роботи, розпочав діяльність за фахом ще у студентські роки, в 1967 році. Фундатор Комісії журналістської етики, яку очолював 15 років. Нині голова управління Академії української преси та головний редактор «Дзеркала тижня».

В продовження теми фаховості сучасних українських журналістів Володимир Мостовий зазначив, що приймаючи на роботу журналіста, ніколи не переглядав документів про освіту, тому що: «…журналіст – це наявність думок, це перо, це певний склад, взагалі, і характеру, і всього». За радянських часів в УРСР було лише три факультети журналістики, включаючи вищу партійну школу, нині їх 49. Чому ж тоді відчувається такий дефіцит кваліфікованих кадрів? Відповідь наступна: «…із щорічних випускників факультетів журналістики 80% в журналістику не йдуть. «І, слава Богу!», кажу я. А в той час, коли в редакціях 60% співробітників без журналістських дипломів».

Стосовно того, чому так багато пропагандистів є в сучасному журналістському середовищі В. Мостовий вбачає вплив радянської школи: «Хто керував пресою за моїх часів, у радянські часи? Вони так і звалися – «відділи агітації і пропаганди». Власне, всі тодішні медіа: і телебачення, і радіо, і газети – це були засоби пропаганди, насамперед». На думку Володимира Мостового, схожі причині має низький рівень дотримання стандартів журналістської етики в нашій державі. Він висловив слова вдячності В.Ф. Іванову за чудові підручники для вузів: «Тому що до цього років 15 наші студенти ще вчилися за підручником Аврамова, і це етика партійного журналіста. Це дуже різниться! Розумієте? Все етично, що потрібно партії і «ллє воду на її млин».

В. Мостовий вважає, що перша умова дотримання журналістами правил фахової етики – це підвищення медіаграмотності населення. Звісно, працювати буде важко, але Володимир Мостовий влучно завважує: «На те і щука в річці, щоб карась не дрімав». Своїми оцими діями, тим, що ви залучаєте [населення] до розуміння того, що за лаштунками газетної шпальти чи телевізійного сюжету стоїть, і т.д., ви стимулюєте журналістів шукати справжні методи своєї роботи і дотримуватися і стандартів, і етичних правил».

Дуже складною є тема журналістів на війні. Є багато суперечливих питань: «Чи потрібна пропаганда на війні? Моє переконання – потрібна. Але чи мають цим займатися журналісти? Думаю, не мають». Володимир Мостовий зачіпає неймовірно болючі теми для кожного журналіста: «Хто такий журналіст на війні? Патріот? Безсторонній спостерігач? Чи боєць без зброї? Як на мене, тут питання немає. Журналіст має бути патріотом». Інша справа, в чому повинен виявлятися справжній патріотизм журналіста. Мова не йде про оди владі чи армії, радше йдеться про доцільність писати виключно правду, якою б вона не була. Так, іноді важко, висвітлювати реальні події, не ризикуючи бути звинуваченим у ворожому ставленні до держави, але: «Якщо ти напишеш правду, то ні вороги, ні твої недоброзичливці не матимуть підстав звинувачувати тебе в чомусь. Насамперед, який найбільший гріх журналіста? Брехня».

В. Мостовий щиро переконаний, що правда не може зіграти на шкоду державі, значно небезпечнішим є її замовчування. Війни закінчуються, а поняття етики, честі та гідності залишаються. 


Завершальним став виступ Сергія Томіленка – очільника Національної спілки журналістів.

Довідка: Томіленко Сергій Антонович – журналіст, громадський активіст. Випускник Черкаського національного університету (фізико-математичний факультет). Журналістську діяльність розпочав у 1995 році в регіональному виданні «Молодь Черкащини». Успішно пройшов курс школи сучасної журналістики IREX ProMedia Україна, є тренером з практичної журналістики.

Свій виступ Сергій Томіленко розпочав з питання низького рівня медіаграмотності серед населення та серед українських журналістів. Те що більшість колег нехтує правилами журналістської етики, є прикрим фактом сьогодення. Спікер від імені Національної спілки журналістів закликав працівників медіа не шукати виправдань власному непрофесіоналізму ні в збройній агресії з боку РФ, ні у внутрішній політичній ситуації, нагадав про головні завдання роботи журналіста: «Місія журналістів інформувати, місія журналістів давати суспільно важливу інформацію, і місія журналістів, бути відповідальними».

С. Томіленко вважає, що спотворення фактів під час збройного конфлікту може потягти за собою значні людські жертви і спровокувати подальше напруження ситуації. Втім, навіть за таких умов замовчування правди є неприпустимим, а патріотизм полягає у поширенні достовірної інформації: «Ми чесні в тому, що ми свідомо не поширюємо неправду. Відповідно, ось в цьому має проявлятися ось цей патріотизм». Сьогодні будь-яку негативну інформацію про себе політики спростовують, посилаючись на недостатній професіоналізм, або упередженість журналістів. Цьому явищу слід чинити опір, який можливий лише за умови ретельної перевірки інформації, висвітлення лише стовідсотково достовірних даних. Сергій Томіленко не обминув увагою питання безпеки журналістів, які, поширюючи небажану комусь інформацію, часто ризикують своїм здоров’ям і життям: «За 2 роки, ми зафіксували 175 випадків інцидентів фізичної агресії до українських журналістів. За минулий рік ми зафіксували, і це взагалі ганебно для України, на 50% зростання фізичної агресії до дівчат, до журналісток».

Сергій Томіленко рішуче виступає за дотримання загальноєвропейських цінностей у медіа просторі України, просить представників влади та бізнесу не ворогувати з журналістами, діяти лише в правовому полі, відмовитися від навішування ярликів на ЗМІ та їхніх співробітників: «Ми закликаємо дотримуватись стандартів, щоб зрештою ми спільними зусиллями підняти довіру до журналістів, а не лише поглибили оцю кризу». Національна спілка журналістів пропонує всім політикам, що балотуються на посаду президента України, підписати декларацію на захист свободи слова, з тим, щоб вони були готові брати зобов’язання захищати журналістів, боротися із безкарністю.

Україна переживає нині неймовірно складні часи. Громадська думка вкрай полярна, складається враження, що люди іноді говорять про різні держави. Так хтось бачить позитивні зрушення: реформи, відродження армії, отримання помісної церкви, іншим у той же час здається що «все пропало» і скрізь «зубожіння». Мабуть, все ж вирішальну роль у формуванні громадської думки відіграють ЗМІ, які дуже часто маніпулюють свідомістю людей, перекручуючи факти та розповсюджуючи відверті вигадки. Вітчизняна журналістика, на жаль, поки що лише крокує до формування власних жорстких етичних норм, адаптованих саме до нашого українського соціуму. Рівень медіакультури населення зростає, але дуже повільно, більшість людей поки що не можуть відрізнити якісний контент від класичної пропаганди та «джинси». Тож, кожен журналіст стоїть перед складним вибором: емоційно висловлювати суспільству власну думку, чи розсудливо передавати реальну картину подій, іноді навіть, прикру для самих себе.

Матеріали з конференції можете завантажити за посиланням.

0